Вирішили ми утеплити балкон у квартирі житлового багатоквартирного будинку. Потрібні для цього – дерев’яні бруски, ОСБ плити, утеплювач, шурупи, цвяхи та ПВХ панелі, розміром 3 метри на 250 мм.
Як ви розумієте, для їх перевезення потрібен вантажний автомобіль щонайменше на 2 тонни, тому що габарити панелей не дозволяють перевозити їх у джипі, тим більше у легковому авто чи громадському транспорті. А розрізати його заздалегідь, точно і без обмірів теж ніяк не можна.
Ще, вибір у Києві ПВХ панелей не великий, у «Леруа Мерлен» лише кілька видів, є вони в основному в «Епіцентрі». Якщо їх замовляти в інших магазинах, то доставка буде з інших регіонів, наприклад, з Харкова. Враховуючи сучасну ситуацію та складність логістики. А будівельники матеріал довго не чекатимуть.
Таким чином, мені довелося взяти скотч і піти пішки до найближчого до мене у Києві «Епіценру» на вул. Полярній.
Зайшов я до магазину, а там усюди йде будівництво, ремонт. Як виявилося, відбувається повне перепланування, весь товар упакований і не розкладений, цінників і кодів немає. Покупці ходять і обурюються, навіщо взагалі сюди людей запускати, відремонтували та відкрили б.
У працівника я запитав, де тут ПВХ панелі, на що він мене відповів «На мені, що написано я «Епіцентр»».
Виходу немає, машина не допоможе. Довелося наважитися піти до ще одного «Епіцентру», який знаходиться на Почайній.
Пройшов я Хлібокомбінат, через сотні фур заводу «Оболонь», зайшов перший раз до їхнього фірмового магазину. Тут в основному закуповує продукцію дрібний бізнес, є унікальні сорти, яких немає в наших маркетах.
Ішов довго, громадський транспорт майже не ходить. Тільки один автобус №100 із суботнім інтервалом 2 години 30 хв.
Подивившись карту на смартфоні, я вирішив піти через найкоротшу дорогу, яка йде крізь Куренівську промзону, вона в 2 рази коротша, ніж йти вздовж траси.
Коли я дійшов до цієї «доріжки» вона виявилася залізничною гілкою, що йде між бетонними парканами заводів.
Виходу не було, пішов колією, по гравію. Будівельники чекають на матеріал, його потрібно добути.
Краєвиди там чудові, гаражі, огорожі, гудуть гігантські механізми, гавкають собаки, людей немає.
Шлях залізничною колією був довшим, ніж той, який я вже пройшов.
І взагалі, я не розумію, навіщо так далеко від житлової зони будувати та користуватися гаражами. Це все одно, що мати автомобіль, а ходити за ним до іншого району міста. Але гаразд.
Пройшов під черговим мостом і ззаду мене несподівано проїхав велосипедист на велосипеді з широкими шинами, тим самим показавши вузьку протоптану доріжку вздовж залізничної колії та залізобетонного паркану з колючим дротом.
Через пару сотень метрів назустріч мені поїхав поїзд, що взагалі дуже рідко для їзди промзоною.
Я йшов далі цією вузькою протоптаною доріжкою, і дійшов до другого «Епіцентру» на Почайній.
Цей «Епіцентр» виявився повністю працюючим, на відміну від попереднього, тут я і купив ПВХ панелі, стартові рейки, цвяхи та підвіконня для металопластикових вікон.
Підійшовши з товаром довжиною 3 метри до першої каси, поклавши його на підлогу, зачекавши хвилин 10, виявилося, що каса приймає лише готівку, у платіжному терміналі щось зламалося. Довелося перебазуватись на другу касу.
На другій касі ситуація була не кращою. Переді мною стояла літня пара і купувала насіння для городу, але купували вони товар зі знижки та з бонусів на карті «Епіцентру». Тому я, та інші покупці чекали на їхні переговори з касиром та адміністратором хвилин 30.
Вони з’ясовували правила, який товар можна купувати, а який ні. Весь цей час люди ходили через касу, де я стояв, а товар лежав на підлозі. Мені доводилося стежити, щоб ніхто випадково не наступив на ПВХ панелі і не розчавив їх.
Коли прийшла моя черга, я сказав касирці, що маю габаритний товар, вони зазвичай виходять зі сканером і сканують товар за касою. Але в моєму випадку вона сказала покласти весь товар їй на касу.
Що мені довелося і зробити, я витягнув 3-метрові ПВХ панелі в коридор і поклав краєм на касу, вона його просканувала і я його купив.
Тепер його потрібно доставити з «Епіцентру» на Почайній до житлового району на Куренівці, пронісши його в руках приблизно кілометрів – 3.
Я вийшов у коридор маркету, зв’язав 2-х метрові панелі ПВХ, рейки, підвіконня своїм скотчем. Так, щоб будівельні матеріали не розсипалися в мене в руках. І вийшов надвір.
Пройшовши через естакаду і підземний перехід, я опинився на блошиній вулиці. Метрів 800 мені довелося йти з моїми 3-х метровими панелями ПВХ через рій людей, обходячи і не зачепивши їх. Так само, мені заважав бічний вітер, що створює вітрильність ПВХ панелей.
Але були і не складні моменти, я опинився позаду одного чоловіка і ми повільно пройшли через торгуючій натовп.
Загалом добуток будматеріалів зайняв 4,5 години, але нічого, зате прогулявся).
