Технічна експлуатація причальних, захисних, берегоукріплювальних і суднопідіймальних споруд
3.1. Режим експлуатації
3.1.1. Режим експлуатації споруди має забезпечувати:
безпечні умови для плавання, стоянки й обробки суден, роботи персоналу, устаткування і транспорту, складування вантажів;
працездатність споруди під дією експлуатаційних навантажень та при її взаємодії з суднами з урахуванням гідрометеорологічних чинників.
3.1.2. Режим експлуатації споруди має відповідати її призначенню, паспортним характеристикам, фактичному технічному стану, умовам впливу навколишнього середовища.
3.1.3. Глибина біля кордону або біля підошви споруди має відповідати проектному (паспортному) значенню.
3.1.4. Споруда або її окремі елементи не повинні мати змін у положенні в порівнянні з проектним. Зсунення і деформації споруди в період її експлуатації не повинні перевищувати гранично допустимих величин зсунення портових гідротехнічних споруд за період експлуатації (додаток 2).
3.1.5. Всі причальні споруди повинні експлуатуватись з дотриманням встановлених величин експлуатаційних навантажень, зазначених у паспортах. Експлуатація з навантаженнями, що перевищують встановлені величини, забороняється.
3.1.6. Встановлені величини навантажень для причалів повинні періодично переглядатись з урахуванням фактичного стану конструктивних елементів споруди і відповідності умов їх роботи початково прийнятим під час проектування й будівництва.
3.1.7. На підприємстві має бути складено і введено у дію Довідник допустимих навантажень на причали.
Структуру та основний зміст довідника допустимих навантажень на причали наведено у додатку 3.
При цьому ширина споруди призначається у кожному конкретному випадку в залежності від:
її функціонального призначення та конструктивних особливостей;
результатів розрахунків несучої здатності та загальної стійкості споруди і окремих конструктивних елементів;
габаритів операційної території відповідно до вимог проекту.
Для визначення ширини споруди слід залучати спеціалізовану організацію.
3.1.8. Режим експлуатації споруди може бути переглянутий при зміні умов її роботи або технічного стану. Внесення змін у встановлений режим експлуатації споруди слід здійснювати на підставі результатів систематичних спостережень і результатів перевірочних розрахунків її несучої здатності.
Зміна режиму експлуатації споруди має бути погоджена з Регістром судноплавства України, оформлена на підприємстві наказом і відображена в паспорті споруди.
3.1.9. Межі причалів з різними глибинами біля кордону і різною несучою здатністю повинні бути позначені.
Схеми навантажень на причальні споруди необхідно вивішувати на видному місці на причалах, а також у підрозділах, які експлуатують споруду.
3.1.10. Для кожного причалу мають бути встановлені глибини та осадка суден, що швартуються, оголошені на підприємстві наказом. Умови підходу та швартування, безпечної стоянки (переставлення) суден мають бути зазначені в Обов\’язкових постановах.
3.1.11. Для забезпечення безпечного швартування суден і збереження причальних споруд:
швартовні й відбійні пристрої повинні перебувати у справному технічному стані та відповідати за своїми характеристиками суднам, що швартуються до причалів;
фактичний запас вільної довжини причалів під час швартування суден не повинен бути менше нормативного;
нормальні складові швидкостей підходу суден до причалів не повинні перевищувати нормативні значення, якщо інші обмеження не передбачені проектом і паспортом.
3.1.12. Рейдові причальні споруди (швартовні палі та бочки) повинні експлуатуватись з дотриманням встановлених величин навантажень від суден, що швартуються.
3.1.13. У разі одержання штормового попередження, закріплення судна повинне здійснюватись за штормові швартовні тумби (якщо Обов\’язковими постановами або розпорядженням капітана порту не передбачені інші заходи).
3.1.14. На кожній швартовній тумбі мають бути нанесені такі цифрові позначення (що читаються з берега): вгорі – порядковий номер тумби; під горизонтальною рискою – відстані у метрах до найближчих швартовних тумб зліва й справа, розділені одна від одної вертикальною рискою.
3.1.15. Забороняється проводити швартовні випробування суден біля споруд, не призначених для цього.
3.1.16. Підхід (відхід) судна до причалу регламентується вимогами Обов\’язкових постанов та вказівками служби капітана порту.
3.1.17. Капітан судна, що пошкодило споруду, зобов\’язаний повідомити про це капітану порту. При цьому капітан судна, спільно з представником експлуатуючого підрозділу та капітаном порту, повинен брати участь у складанні і підписанні акта про заподіяне пошкодження (за участю представників Держфлотінспекції і Регістру судноплавства України).
3.1.18. Причальні споруди мають бути оснащені біля кордону колесовідбійними брусками, які повинні постійно бути справними й систематично очищуватись від сміття, льоду та снігу.
3.1.19. Для безпечного проходу людей та виконання швартовних операцій прикордонна зона причалу на ширині не менше 2 м повинна бути вільна від вантажів, що складуються, очищена від сміття, а в зимовий час – від снігу та льоду.
3.1.20. Для безпечного проходу людей через трубопроводи й інші комунікації, що виступають над поверхнею причалу, повинні бути улаштовані перехідні містки.
3.1.21. Причальні споруди повинні бути оснащені первинними засобами пожежогасіння, а також рятувальними засобами.
3.1.22. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом (новим будівництвом, реконструкцією, реставрацією, капітальним ремонтом) об\’єктів здійснюється відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об\’єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.
3.1.23. Виведення споруди з експлуатації повинне здійснюватись за наказом підприємства на підставі акта комісії, що створюється на підприємстві.
Інформація про виведення споруди з експлуатації подається до Міністерства транспорту та зв\’язку України та Регістру судноплавства України.
3.1.24. Встановлений режим експлуатації споруди, а також його зміна, обов\’язкові для орендарів і всіх організацій, розташованих на території підприємства.
3.1.25. Для забезпечення нормальної експлуатаційної діяльності підприємства в зимовий період повинен контролюватись режим експлуатації споруди у льодових умовах.
3.1.26. Технічний стан і режим експлуатації споруди у зимовий період визначається шляхом технічних оглядів і інженерних обстежень.
3.1.27. Для підтримання експлуатаційних характеристик споруди передбачається додатковий комплекс організаційних і інженерно-технічних заходів з урахуванням специфіки підприємства, прогнозованої льодової обстановки, конструктивних особливостей і технічного стану споруди.
Роботи з захисту споруд повинні виконуватись інженерно-технічними службами підприємства.
3.1.28. Для забезпечення безпеки робіт із захисту споруд від дії льоду в зимовий період кожне підприємство має бути належним чином підготовлене, для чого необхідно:
щорічно встановлювати наказом на підприємстві дати льодового періоду навігації у залежності від прогнозованої льодової обстановки;
розробити та затвердити наказом на підприємстві комплекс додаткових організаційних, технічних, технологічних та інших заходів щодо безпечного режиму роботи та ефективної технічної експлуатації споруд у льодових умовах, у тому числі підхідних каналів і портових акваторій.
При цьому мають бути визначені порядок і заходи безпеки:
– під час улаштування (використання) пішохідних і проїзних містків;
– під час очищення від льоду і снігу території споруди, доріг, переїздів, проходів, залізничних і кранових шляхів, стрілочних переводів, розривів між штабелями та ін.
3.1.29. Підготовка причалів до швартовних і вантажних операцій у зимовий час повинна здійснюватись структурним підрозділом, що експлуатує споруду, під наглядом ВГіІС (ВКБ) і служби капітана порту.
Підготовка причалів до підходу суден і виконання вантажних операцій включає звільнення оперативної акваторії і простору біля причалу, а також прикордонної смуги від льодового покриву, очищення від снігу і посипання території піском на всіх місцях, де будуть проводитись роботи зі швартування суден, вантажні операції та ін.
3.1.30. Технічна експлуатація замерзаючих підхідних каналів і портових акваторій повинна забезпечувати безаварійне плавання суден, а також мінімальні витрати часу на їх проведення, швартування (переставляння) з урахуванням льодової обстановки.
3.1.31. На підхідному каналі та портовій акваторії в льодовий період допускається плавання суден, що мають відповідні даному району потужність і льодову категорію корпусу, визначені класифікацією Регістру судноплавства України, Обов\’язковими постановами та іншими нормативно-технічними документами.
Начальником і капітаном порта повинні щорічно видаватися накази, що визначають типи суден, які можуть заходити на підприємство в період зимової навігації без обмежень.
3.1.32. У разі наявності на портовій акваторії міцного крижаного покриву товщиною більше 0,5 м має бути додатково перевірена несуча здатність конструкцій гідротехнічних споруд (причальних, захисних, берегоукріплювальних) щодо впливу фактичних величин льодових навантажень.
3.1.33. Наближення криголама до лінії кордону не повинне створювати додаткових навантажень на конструкції причалів, пов\’язаних з переміщеннями льоду. При товщині льоду більше 0,5 м підхід криголамів до причалів кормою забороняється.
3.1.34. Гранична швидкість руху суден на підхідному каналі і портовій акваторії в зимовий період встановлюється капітаном порту в залежності від складності льодової обстановки і повідомляється судноводіям відповідним розпорядженням.
3.1.35. Службою капітана порту протягом усього періоду льодової навігації повинен вестись Журнал, у якому мають відображатись:
льодова обстановка на підходах до підхідного каналу і портової акваторії підприємства, а також біля споруди;
час, затрачуваний на швартування (переставляння) та відшвартування суден у льодових умовах;
перелік і ефективність застосовуваних засобів, заходів проти льоду;
пошкодження суден і споруд, обумовлені льодовою обстановкою.
3.1.36. На кожному підприємстві, на підхідному каналі і портовій акваторії якого в зимовий період утворюється крижаний покрив, необхідно, у доповнення до цих Правил, розробити Інструкцію щодо захисту портових гідротехнічних споруд від дії льоду. При цьому слід враховувати географічне положення, гідрометеорологічні умови району, конструктивні особливості споруд, а також досвід експлуатації.
3.1.37. Профіль захисних і берегоукріплювальних споруд повинен підтримуватись у проектному положенні протягом усього періоду їхньої експлуатації.
3.1.38. Забороняється складування вантажів на захисних і берегоукріплювальних спорудах без перевірки їхньої несучої здатності та визначення допустимих величин навантаження.
3.1.39. Швартування суден до захисних і берегоукріплювальних споруд забороняється за винятком випадків, передбачених проектом.
3.1.40. Для берегоукріплювальних споруд, до яких безпосередньо примикають відкриті вантажні склади, мають бути визначені величини допустимих експлуатаційних навантажень.
3.2. Технічне обслуговування
3.2.1. Технічне обслуговування споруд включає:
складання і ведення паспорта споруди;
проведення технічних оглядів і інженерних обстежень;
ведення журналу технічного нагляду за станом і режимом експлуатації портових гідротехнічних споруд (додаток 4) (далі – Журнал технічного нагляду), з фіксацією величин діючих експлуатаційних навантажень;
оцінку технічного стану і розробку плану заходів щодо підтримання споруди у працездатному стані, у тому числі у льодових умовах.
3.2.2. Журнал технічного нагляду слід вести для кожної споруди, що експлуатується підприємством, незалежно від форми власності.
3.2.3. У Журнал технічного нагляду повинні заноситися результати спостережень за технічним станом і режимом експлуатації споруди, здійснюваних у процесі проведення регулярних технічних оглядів.
3.2.4. Працівники ВГіІС (ВКБ) підприємства, що здійснюють нагляд за технічним станом і режимом експлуатації споруд, зобов\’язані вести свій Журнал технічного нагляду.
3.2.5. Журнали технічного нагляду повинні заповнюватися працівниками ВГіІС (ВКБ) підприємства під час проведення кожного чергового регулярного огляду або відразу після його завершення.
У разі, якщо під час регулярного огляду не виникає потреби у занесенні в Журнал зауважень щодо технічного стану і режиму експлуатації споруди, працівник ВГіІС (ВКБ) підприємства, який веде Журнал, повинен відзначити дату проведення огляду.
3.2.6. У Журналі необхідно систематично записувати:
– результати спостережень за технічним станом і режимом експлуатації споруди, у тому числі з використанням засобів спостереження;
– намічені заходи щодо усунення виявлених пошкоджень і порушень встановленого режиму експлуатації;
– відомості про проведені спостереження з використанням засобів вимірів;
– дані про стан маяків, установлених на тріщинах і конструктивних елементах споруди;
– відомості про роботи, виконані на підставі намічених заходів, у тому числі етапи поточних ремонтів, причини невиконання зазначених робіт і ін.
3.2.7. Усі сторінки кожного Журналу повинні бути пронумеровані, прошнуровані та завірені печаткою.
Журнали технічного нагляду повинні мати сторінки, які пояснюють їх зміст.
Записи в Журнал технічного нагляду повинні бути підставою для планування й організації ремонтів та інших заходів технічної експлуатації, а також для оцінки якості технічного обслуговування споруди.
3.2.8. Технічний стан споруд повинен контролюватися підприємством шляхом проведення регулярних і періодичних технічних оглядів.
3.2.9. Регулярні і періодичні огляди споруди проводяться силами експлуатуючої організації.
3.2.10. Регулярні технічні огляди повинні здійснюватись ВГіІС (ВКБ) підприємства з метою перевірки технічного стану споруди за зовнішніми ознаками, а також здійснення оперативного контролю за дотриманням встановленого режиму експлуатації.
3.2.11. Періодичність регулярних технічних оглядів споруди повинна встановлюватися головним інженером підприємства у залежності від технічного стану й умов експлуатації, але не рідше 1 разу на місяць.
3.2.12. Під час проведення регулярних технічних оглядів необхідно здійснювати спостереження за технічним станом споруди, її конструктивних елементів, доступних зовнішньому оглядові, елементів облаштування, а також за дотриманням встановленого режиму експлуатації. Особливу увагу необхідно приділяти дотриманню норм експлуатаційних навантажень від вантажів, що складуються на причальні споруди.
3.2.13. Результати регулярних технічних оглядів і дані перевірок норм експлуатаційних навантажень на причали повинні заноситись у Журнал технічного нагляду за станом і режимом експлуатації споруд.
За усіма випадками перевищення експлуатаційних навантажень понад встановлених нормами, а також пошкоджень споруди, її конструктивних елементів, елементів облаштування, що стались внаслідок порушення режиму експлуатації, ВГіІС (ВКБ) повинен складати відповідні акти та видавати підрозділу, що експлуатує споруду, приписи щодо усунення надмірного навантаження, в яких зазначати терміни усунення і осіб, відповідальних за його виконання. Акти і приписи затверджуються головним інженером підприємства.
Акти надмірного навантаження повинні зберігатись у складі технічної документації споруди.
3.2.14. Періодичні технічні огляди повинні проводитися комісією під головуванням головного інженера підприємства. До складу комісії повинні входити: начальник ВГіІС (ВКБ); працівник, відповідальний за споруду; начальник структурного підрозділу, який експлуатує споруду.
3.2.15. Основні завдання періодичних технічних оглядів:
огляд споруди і перевірка дотримання режиму експлуатації;
фіксація змін у технічному стані споруди за період між попередніми оглядами;
виявлення потреби у ремонті й інших заходах технічної експлуатації;
розробка (при необхідності) нових вимог до споруди та ін.
3.2.16. Терміни проведення періодичних технічних оглядів повинні призначатись у залежності від природних умов, технічного стану і режиму експлуатації споруди. Періодичні технічні огляди повинні проводиться не рідше 1 разу на рік.
3.2.17. Програма періодичного технічного огляду споруди повинна складатись ВГіІС (ВКБ) підприємства і затверджуватись головним інженером.
У програмі має бути зазначено: об\’єкти, склад і календарний графік робіт, відповідальні виконавці, а також терміни підготовки звітів.
3.2.18. Результати періодичного технічного огляду споруди повинні оформлятися у вигляді звіту, що містить:
матеріали огляду конструктивних елементів і елементів облаштування споруди;
дані інструментальних спостережень (якщо такі проводились у процесі огляду);
аналіз матеріалів огляду і зіставлення одержаних даних з даними попереднього огляду;
основні висновки.
3.2.19. Контрольно-інспекторські і позачергові обстеження повинні виконуватися з метою:
виявлення і фіксації дефектів та пошкоджень (руйнувань);
визначення працездатності та технічного стану елементів споруди;
складання дефектних відомостей, оцінки обсягів і термінів виконання ремонтно-відновлюваних робіт;
визначення необхідності технічного переозброєння (реконструкції);
визначення оптимального режиму експлуатації споруди.
3.2.20. Контрольно-інспекторські обстеження проводяться не рідше 1 разу на 5 років (у залежності від технічного стану споруди, умов експлуатації, вказівок Регістру судноплавства України та ін.).
Під час контрольно-інспекторського обстеження необхідно передбачати виконання таких основних робіт:
підбір і вивчення проектної, виконавчої й іншої технічної документації, а також матеріалів попередніх обстежень;
інструментальні вимірювання зсунення (кренів) з використанням високоточних засобів вимірювання;
вимірювання місцевих деформацій і визначення причин їх виникнення;
дослідження міцності матеріалів конструктивних елементів (при необхідності);
надводне і підводне обстеження стану конструктивних елементів;
аналіз даних про навантаження, що діяли на споруду за час експлуатації (між попереднім і виконуваним обстеженнями), визначення інтенсивності експлуатаційних навантажень у період обстеження;
обробку й аналіз результатів обстеження;
розробку рекомендацій щодо подальшої експлуатації споруди;
обґрунтування уточнення інженерно-геологічних, гідрологічних і інших умов, а також проведення експериментального навантаження, випробування споруди або її окремих елементів (при необхідності);
оформлення звітних матеріалів.
3.2.21. У звіті за результатами контрольно-інспекторського обстеження повинно бути наведено зіставлення величин зсунення і деформацій споруди, встановлених у результаті інструментального вимірювання, і їхніх граничнодопустимих величин, а також основні результати перевірочних розрахунків міцності та стійкості споруди.
3.2.22. Основні результати контрольно-інспекторських обстежень, що містять загальну оцінку технічного стану споруди та її конструктивних елементів, дефектні відомості, а також основні результати перевірочних розрахунків і, в разі необхідності, вказівки щодо їх ремонту (посилення, реконструкції), повинні заноситись у паспорт споруди.
3.2.23. Позачергові обстеження слід проводити у випадках виявлення пошкоджень (руйнувань) і деформацій, величини яких досягають граничних значень, а також при перевищенні експлуатаційних навантажень понад встановлені нормами, після екстремальних повеней та льодоходів й інших обставин, які можуть спричинити значне погіршення технічного стану або позначитись на безпеці експлуатації споруди (у тому числі створити аварійну ситуацію).
3.2.24. Позачергові обстеження захисних і берегоукріплювальних споруд слід проводити після сильних штормів із хвилюванням більше п\’яти балів.
3.2.25. Склад робіт для позачергових обстежень встановлюється в обсязі, зазначеному для контрольно-інспекторського обстеження, з урахуванням додаткових досліджень, необхідних для оцінки впливу пошкоджень (деформацій), що виникли, на експлуатаційні характеристики й умови безпечної роботи споруди, а також визначення фактичної несучої здатності при зміні режиму експлуатації.
3.2.26. У результаті позачергового обстеження повинна бути встановлена можливість подальшої експлуатації споруди до виконання ремонтних або відновлюваних робіт.
3.2.27. Під час виконання контрольно-інспекторських і позачергових обстежень повинна проводитися оцінка технічного стану.
3.2.28. Технічний стан окремих конструктивних елементів споруди оцінюється шляхом спільного аналізу дефектів (пошкоджень) і результатів перевірочних розрахунків. Конструктивні елементи споруд можуть бути віднесені до одного зі станів:
стан конструкції задовільний. Можлива наявність малозначних дефектів і пошкоджень, що можуть призвести до зниження довговічності; несуча здатність конструкції для проектних навантажень забезпечена;
стан конструкції задовільний, потребує ремонтних робіт. Мають місце дефекти і пошкодження, що знижують довговічність, однак не впливають на несучу здатність конструкції; після їхнього усунення довговічність і несуча здатність конструкції для проектних навантажень забезпечена;
стан конструкції задовільний з обмеженнями. Мають місце дефекти і пошкодження, що можуть призвести до зниження довговічності; несуча здатність конструкції для обмежених навантажень забезпечена;
стан конструкції задовільний з обмеженнями, потребує ремонтних робіт. Мають місце дефекти і пошкодження, що можуть знизити несучу здатність і довговічність конструкції; після їхнього усунення довговічність і несуча здатність конструкції для обмежених навантажень забезпечена;
стан конструкції непридатний до експлуатації. Мають місце значні дефекти і пошкодження, що свідчать про зниження несучої здатності, однак може бути забезпечена цілісність конструкції на період проведення робіт з посилення (реконструкції);
стан конструкції аварійний. Мають місце критичні дефекти і пошкодження, цілісність конструкції на період проведення робіт з посилення (реконструкції) не гарантована.
3.2.29. Технічний стан споруди в цілому оцінюється шляхом спільного аналізу дефектів і пошкоджень, а також результатів перевірочних розрахунків і виявленого фізичного зносу. Споруди в цілому можуть бути віднесені до одного з таких станів:
стан споруди задовільний. Відсутні конструкції, що відповідають станам \”задовільний, потребує ремонтних робіт\”, \”задовільний з обмеженнями\”, \”задовільний з обмеженнями, потребує ремонтних робіт\”, \”непридатний до експлуатації\”, \”аварійний\”. Фізичний знос споруди – до 20%;
стан споруди задовільний, потребує ремонтних робіт. Відсутні конструкції, що відповідають станам \”задовільний з обмеженнями\”, \”задовільний з обмеженнями, потребує ремонтних робіт\”, \”непридатний до експлуатації\”, \”аварійний\”. Фізичний знос споруди – від 20 до 60%;
стан споруди задовільний з обмеженнями. Відсутні конструкції, що відповідають станам \”задовільний, потребує ремонтних робіт\”, \”задовільний з обмеженнями, потребує ремонтних робіт\”, \”непридатний до експлуатації\”, \”аварійний\”. Фізичний знос споруди – від 20 до 60 %;
стан споруди задовільний з обмеженнями, потребує ремонтних робіт. Відсутні конструкції, що відповідають станам \”непридатний до експлуатації\”, \”аварійний\”. Фізичний знос споруди – від 20 до 60%;
стан споруди непридатний до нормальної експлуатації. Відсутні конструкції, що відповідають станам \”аварійний\”. Фізичний знос споруди – від 20 до 60%;
стан споруди аварійний. Споруда має конструкції, що відповідають стану \”аварійний\”. Фізичний знос споруди – більше 60 %.
3.2.30. У процесі технічного обслуговування в обов\’язковому порядку повинні проводитись \”нульовий\” цикл вимірювання і циклічні інструментальні спостереження за деформаціями споруд за допомогою улаштованої геодезичної мережі.
3.2.31. За матеріалами контрольно-інспекторського обстеження складається паспорт споруди шляхом спільного аналізу проектної і виконавчої документації і результатів перевірочних розрахунків. Паспорт є документом, що узагальнює і класифікує основні відомості про споруду. Паспорт повинен відображати фактичні зміни технічних характеристик споруди у порівнянні з проектними, доповнюватись необхідною кількістю графічних й інших матеріалів. У паспорті споруди дається оцінка технічного стану як окремих конструктивних елементів, так і споруди в цілому, а також наводяться схеми допустимих експлуатаційних навантажень.
3.2.32. Паспорт споруди (причальної, захисної, берегоукріплювальної, суднопідіймальної) повинен містити такі основні відомості:
загальні дані: найменування споруди, проектна організація, будівельна організація, рік будування, опис конструкції;
експлуатаційні характеристики: довжина, розрахунково-конструктивна ширина причалу, розрахунково-технологічна ширина причалу, глибина біля споруди, позначка кордону, розрахункове судно, спеціалізація за родом перероблюваних вантажів – для причальних споруд; довжина, глибина біля порога споруди, позначка кордону, ухил і довжина спускових шляхів, розрахункове судно, кількість стапельних місць – для суднопідіймальних споруд; довжина, глибина біля споруди, позначка кордону – для берегоукріплювальних споруд; довжина, глибина біля кордону з зовнішньої і внутрішньої сторони, позначка верха – для захисних споруд;
природні умови: ґрунти фундаменту, параметри хвилі й ін.;
технічні характеристики: елементи конструкції споруди і їхній технічний стан, елементи облаштування і їхній технічний стан, розрахункові характеристики (допустимі експлуатаційні навантаження, коефіцієнти запасу стійкості, зусилля і напруження в елементах конструкції й ін.), а також характеристика технічного стану споруди в цілому;
деформаційні характеристики: схема розташування спостережної геодезичної мережі та результатів \”нульового\” циклу спостережень за деформованим станом конструкції;
інші дані: балансова вартість споруди, рекомендації щодо її подальшої експлуатації й ін.
3.2.33. Паспорти підхідного каналу і портової акваторії повинні містити наступні основні параметри і характеристики:
підхідний канал (етапи будівництва і реконструкції, конструкція, число прямолінійних ділянок каналу, габарити каналу, довжина суднового ходу і прорізу, азимути колін, кути повороту і радіуси заокруглень на ділянках спряження колін, наявність захисних споруд, особливості траси каналу, режим руху суден, параметри розрахункового судна, період навігації та ін.);
експлуатаційні можливості підхідного каналу (максимальні габарити суден, режим проходження суден з різними габаритами й ін.);
правила проведення суден (умови входу, особливості руху, правила лоцманського проведення, правила буксирування, плавання в льодових умовах, характеристика рейдів і якірних стоянок, засобу радіозв\’язку, порядок дій під час аварійних ситуацій на каналі та ін.);
портова акваторія (етапи будівництва і реконструкції, склад акваторії, площа, довжина і ширина акваторії, розподіл глибин на акваторії, довжина причального фронту, кількість причалів, їхнє розташування і спеціалізація, водні шляхи на акваторії, захисні споруди, якірні стоянки, період навігації й ін.);
навігаційна обстановка (знаки навігаційної обстановки, кількість, характеристика і вид створів, характеристика вогнів і знаків, координати, висота, дальність видимості, додаткове устаткування, сучасний стан і ін.);
портова акваторія (організація і загальні правила руху, особливості й обмеження руху, правила лоцманського проведення, особливості буксирування і швартування, плавання і відстій суден у льодових умовах, характеристика рейдів і якірних стоянок, засобу радіозв\’язку й ін.);
природні умови (метеорологічні, гідрологічні, геологічні, екологічні й інші умови району);
режим замулювання. Підхідний канал (середньорічні значення обсягу і шару намулу, характерні ділянки замулювання, розподіл шару намулу за довжиною і шириною каналу, причини замулювання й ін.);
портова акваторія (середньорічні значення обсягу і шару намулу, характерні ділянки замулювання, розподіл шару намулу площею акваторії й ін.);
експлуатаційні днопоглиблювальні роботи (обсяги робіт, класифікація ґрунтів розробки й ін.);
звалища ґрунту (кількість, розташування, місткість, режим відвалювання ґрунтів, відстань до об\’єктів днопоглиблення й ін.);
додаткові дані. Враховуються різні фактори, пов\’язані з експлуатацією споруди (річковий стік, стійкість гідротехнічних споруд, берегові процеси у прибережній зоні тощо). У залежності від конкретних умов, що впливають на умови експлуатації споруди, допускається змінювати або доповнювати відповідні розділи паспорта;
рекомендації щодо експлуатації підхідного каналу (портової акваторії);
зміни і доповнення, що заносяться в паспорт.
У разі наявності у споруди, що підлягає паспортизації, будь-яких конструктивних особливостей, у форму паспорта можуть бути занесені відповідні зміни (при належному обґрунтуванні).
3.2.34. Форми паспортів гідротехнічних споруд наведено в додатках 5 – 8 до цих Правил.
3.2.35. Основні принципи визначення параметрів для складання паспорта гідротехнічної споруди (причальної).
Залежно від призначення і облаштування територія перевантажувального комплексу може бути умовно розділена на такі технологічні зони:
прикордонну;
перехідну;
тилову.
Прикордонна зона – ділянка причалу, що має швартові і відбійні пристрої, призначена для стоянки і обслуговування суден.
Перехідна зона слугує для передачі і короткочасного зберігання вантажу в процесі проведення навантажувально-розвантажувальних робіт.
Тилова зона призначена для організації складів, накопичення вантажів, виконання інших складських технологічних операцій.
Вказані зони визначаються розрахунковим шляхом, у тому числі виходячи зі схем допустимих експлуатаційних навантажень. Параметри розрахунково-технологічної ширини причалу визначаються окремо для кожного конкретного випадку.
За розрахунково-технологічну ширину причалу залежно від особливостей експлуатації кожного причалу слід приймати ширину прикордонної зони або сумарну ширину прикордонної і перехідної зон. Вказані величини визначаються:
відповідно до довідника допустимих навантажень від складованих вантажів для кожного порту, у тому числі конкретного причалу;
відповідно до схеми допустимих експлуатаційних навантажень;
за відсутності вищезгаданих даних та у випадках, коли основні принципи визначення параметрів при складанні паспорта причалу не можуть бути застосовані, визначення розрахунково-технологічної ширини причалу виконується в індивідуальному порядку із залученням організації, яка має у своєму складі відповідальних виконавців, що пройшли професійну атестацію та мають кваліфікаційний сертифікат.
3.3. Ремонт
3.3.1. Планування, організація і якість робіт з ремонту повинні забезпечити:
довговічність споруд і їхніх конструктивних елементів;
відновлення технічних і експлуатаційних характеристик споруди, їх збереження протягом усього періоду експлуатації;
приведення технічних і експлуатаційних характеристик споруди у відповідність до сучасних вимог режиму експлуатації.
3.3.2. Спосіб ремонту повинен визначатись у залежності від технічного стану і конструктивних особливостей споруди, виду, характеру і розташування руйнувань (пошкоджень), наявного устаткування, а також у залежності від гідрометеорологічних умов і режиму експлуатації.
3.3.3. Поточний ремонт виконується силами підприємства або ремонтними організаціями. Терміни виконання поточних ремонтних робіт визначаються відповідними службами підприємства. Обсяги і номенклатура поточних ремонтних робіт визначаються за допомогою дефектних відомостей, складених при виконанні технічних оглядів і інженерних обстежень.
3.3.4. Капітальний ремонт повинен виконуватись ремонтними організаціями, що мають відповідні ліцензії і визнання Регістру судноплавства України.
3.3.5. В обов\’язковому порядку роботи з капітального ремонту повинні проводитись на підставі проектної документації, розробленої за матеріалами інженерних обстежень.
3.3.6. Ремонтні роботи повинні бути організовані так, щоб не порушувалась основна експлуатаційна діяльність підприємства.
3.3.7. Ремонт споруд, зданих в оренду, повинен здійснюватись відповідно до договору та чинних нормативно-технічних документів.
3.3.8. Характерні пошкодження і перелік ремонтних робіт за основними типами споруд наведено в додатку 9 \”Ремонт основних типів портових гідротехнічних споруд\”.
3.3.9. Для систематизації і аналізу результатів робіт з технічного обслуговування й організації ремонтів розроблюється План заходів щодо усунення недоліків, виявлених у процесі технічного обслуговування споруди.
3.3.10. У план заходів з усунення недоліків, виявлених у результаті технічного обслуговування портових гідротехнічних споруд (додаток 10), заносяться такі основні дані:
перелік недоліків, виявлених у результаті обстеження, їхній характер, кількісна оцінка;
інженерні заходи щодо усунення виявлених недоліків, у тому числі заходи щодо охорони праці;
особи, відповідальні за виконання інженерних заходів;
терміни виконання робіт;
організація, що виконує ремонтно-відновлювальні роботи;
рекомендації з оптимальної експлуатації споруди після усунення недоліків.
3.3.11. Під час розробки плану заходів особливу увагу слід приділяти аналізу і класифікації зафіксованих дефектів, обсягам та термінам виконання ремонтно-відновлювальних робіт, а також питанням охорони праці.
3.3.12. Малозначні дефекти конструктивних елементів і елементів облаштування споруди, виявлені в результаті обстеження (технічний стан – \”задовільний\”, \”задовільний з обмеженнями\”), повинні бути усунуті за допомогою поточних ремонтних робіт.
3.3.13. Значні дефекти (пошкодження й руйнування) конструктивних елементів і елементів облаштування, виявлені в результаті обстеження (технічний стан – \”задовільний, потребує ремонтних робіт\”, \”задовільний з обмеженнями, потребує ремонтних робіт\”), повинні бути усунуті за допомогою капітального ремонту. У цьому випадку в обов\’язковому порядку до проведення робіт розробляються заходи щодо забезпечення охорони праці та проектна документація на капітальний ремонт.
3.3.14. При віднесенні споруди до кваліфікаційних груп \”непридатна до нормальної експлуатації\”, \”аварійна\” споруда повинна бути виведена з експлуатації і в обов\’язковому порядку мають бути розроблені заходи щодо забезпечення охорони праці (у межах виведеної з експлуатації ділянки споруди).
3.3.15. За результатами позачергового огляду технічний стан споруди може бути переведений з відповідної тимчасової в основну категорію \”задовільний\” або \”задовільний з обмеженнями\”, з розробкою заходів щодо її оптимальної експлуатації. Відповідні зміни заносяться в паспорт споруди.
Про термін завершення робіт з капітального ремонту і результати позачергового огляду споруди в обов\’язковому порядку необхідно повідомити Регістр судноплавства України.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *