Територія овцеводческого підприємства повинна бути упоряджена шляхом планування, пристрою ухилів для стоку й відводу поверхневих вод і застосування твердих покриттів для проїздів і площадок і розміщена з подветренной сторони відносно селитебной зони.
3.2. У вівчарстві приймаються наступні основні системи змісту:
– цілорічна стійлова;
– стойлово- пасовищна;
– пасовищно-стійлова;
– пасовищна.
3.2.1. Цілорічна стійлова система змісту застосовується в зонах інтенсивного землеробства з добре розвиненим польовим кормопроизводством при відсутності пасовищ. При цій системі овець узимку містять і годують у приміщеннях і на вигульно-кормових площадках, а влітку – тільки на вигульно-кормових площадках.
3.2.2.Стойлово- Пасовищна система змісту застосовується в районах з добре розвиненим польовим кормопроизводством і відсутністю зимових пасовищ і характеризується перевагою тривалості стійлового періоду. При цій системі овець містять узимку в кошарах з вигульно-кормовими площадками, а влітку на пасовищах.
3.2.3. Пасовищно-стійлова система змісту застосовується у всіх зонах, де є зимові пасовища, виробляється заготівля необхідної кількості кормів для годівлі маток у період ягнения й підгодівлі овець у зимовий і ранне- весняний періоди, і характеризується перевагою тривалості пасовищного періоду.
3.2.4. Пасовищна система змісту застосовується в районах, де є досить пасовищ, у тому числі зимових. У цих зонах переважає цілорічний пасовищний зміст овець із підгодівлею їх узимку грубими й концентрованими кормами.
3.3. У вівчарстві існують наступні напрямки продуктивності (Додаток А):
– тонкорунне, напівтонкорунне (шерстне, вовно-м’ясне й мясошерстное);
– напівгрубошерсте (шубне, мясошерстно- молочне);
– грубошерсте (каракульское й мясосальное).
3.4. У стійловий період овець розміщають у будинках по секціях. Тварин у секції повинне бути не більше:
– баранів- виробників – 25;
– баранів- пробників – 50;
– маток неодружених, суягных – 200 – 250,
– маток підсисних – 120 (уточнюється залежно від технологічного циклу);
– ягняти на штучному вирощуванні у віці:
– до 45 сут – 25;
– старше 45 сут – 75;
– молодняку ремонтного – 250;
– откормочного поголів’я – 250.
3.5. У вівчарстві застосовується як злучка, так і штучне запліднення, що обмовляється завданням на проектування.
Злучка застосовується вільна або ручна. Кількість маток на один барана- виробника при вільній злучці становить 30 – 40 голів, при ручний – 80 – 100.
При ручній злучці в кошарі для маток необхідно передбачати спеціально відведене місце (верстат).
3.6. Штучне запліднення маток залежно від напрямку продуктивності й прийнятої технології може проводитися поотарно або циклично.
При поотарном методі маток осеменяют у кожній отарі без наступного її переформування.
При цикличном методі маток осеменяют одночасно в декількох отарах з наступним формуванням із запліднених тваринних нових груп (отар). Цикличное запліднення може бути з перервами й без перерв. Цикличный метод запліднення дає можливість послідовно проводити ягнение декількох отар в одному, спеціально обладнаному будинку (приміщенні).
3.7. Осеменяют маток свежеполученной або привізною спермою на пересувних і стаціонарних пунктах. На пунктах штучного запліднення передбачається містити на 1000 маток при заплідненні свежеполученной спермою двох баранів- виробників, при заплідненні привізною спермою – одного резервного барана-виробника. Крім того, для вибірки маток у полюванні в обох випадках необхідно передбачати по 10 – 15 баранів- пробників.
3.8. Ягнение маток проводиться взимку, провесною або навесні, а в шубному вівчарстві й восени або рівномірно протягом року.
3.9. Ягнение маток при поотарном їхньому заплідненні проводиться в кошарах як з тепляком, так і без тепляка або в навісах з тепляком.
3.10. Ягнение маток при цикличном заплідненні проводиться окремими групами (отарами) у спеціально обладнаних кошарах, розгороджених на групові секції (оцарки) стаціонарними, шарнірними або знімними щитами по 15 – 30 голів у кожній. Секція обладнається 2 – 4 індивідуальними клітками площею 2 – 2,2 м2, шляхом обгородження кутів оцарка двома шарнірно з’єднаними щитами розміром 1,5 х 1,5 м. Групи маток з ягнятами укрупнюють шляхом трансформації поперечних щитів двох суміжних секцій.
3.11. Розрахункове поголів’я ягнят, одержуваних за одне ягнение від 100 маток на товарних фермах, для шубного напрямку – 175, для всіх інших напрямків – 110, на підприємствах меншої потужності, чим зазначено в таблиці 4, відповідно 210 і 120. Показники по приплоду в отарах племінних овець варто приймати на 10% вище. Щорічне вибракування маток повинна становити 15 – 20%.
3.12. Розрізняють наступні способи вирощування ягняти: спільний ( кошарно-базовий), роздільно-контактний і штучний. Спосіб вирощування ягняти визначається завданням на проектування.
3.12.1. Спільний – зміст ягнят з матками в приміщенні, у гарну погоду – на пасовищах або на вигульно-кормових площадках.
3.12.2.Кошарно- Базовий – зміст маток з ягнятами в приміщенні до 10 – 15 доби. У денний час маток містять на вигульно-кормовій площадці або на пасовище й 2 – 3 рази в день заганяють у кошару для годівлі ягнят. Уночі маток і ягнят містять спільно в кошарі.
3.12.3. Роздільно-контактний – ягняти з 3- добові віки відокремлюють від маток і містять у приміщенні, так званому ягнятнику, маток містять у неопалюваному приміщенні або під навісом залежно від кліматичних умов. Підсисна годівля ягнят здійснюють у контактному приміщенні від 5 до 2 разів у добу.
3.12.4. При штучному вирощуванні ягнят віднімають від маток в 2 – 3- добовому віці й вирощують до 45- добового віку з використанням замінника овечого молока.
У шубному вівчарстві штучно вирощують до 40% народжених ягнят, у тонкорунному – до 20%, у каракульском – 5 – 10%.
3.13. У каракульском вівчарстві 45 – 50% ягнят забивають на смушки у віці 1 – 2 сут. Маток, що залишилися без ягнят, формують в окремі групи для доїння. Выбракованных маток осеменяют і відгодовують для одержання каракульчи й м’яса.
Забій ягнят, первинну обробку шкурок і утилізацію продуктів забою, а також обробку ембріонів і каракульчи проводять на спеціалізованих пунктах первинної обробки каракулю.
3.14. Відгодівля дорослих овець і сверхремонтного молодняку передбачають в основному на откормочных площадках, а також у приміщеннях, що звільнилися в пасовищний період.
Розрахункова кількість здаваних на м’ясо овець вищої категорії вгодованості становить 90%.
3.15. Годують і напувають овець, як правило, на вигульно-кормовій площадці, а в період ягнения – усередині приміщення.
3.16. Доїння з каракульской породи передбачають після забою ягнят на смушки, а овець інших порід – після раннього відібрання ягнят.
3.17. Стрижуть овець тонкорунного й напівтонкорунного напрямку один раз у рік; доросле поголів’я й ремонтний молодняк – навесні, молодняк на відгодівлі – за два місяці до здачі на м’ясо.
Доросле поголів’я овець каракульского, мясосального й інших овець грубошерстого напрямку продуктивності стрижуть два рази в рік – навесні й восени, ремонтний молодняк – восени в рік народження.
Овець шубного напрямку стрижуть три рази в рік, при цьому откормочный молодняк перший раз стрижуть у віці 3,5 мес, а племінний – 4,5 – 5 мес.
3.18. Профілактичні й лікувальні обробки овець проводяться відповідно до діючих ветеринарних інструкцій, наставляннями й вказівками.
4. НОМЕНКЛАТУРА Й РОЗМІРИ ОВЦЕВОДЧЕСКИХ ПІДПРИЄМСТВ,
БУДИНКІВ І СПОРУДЖЕНЬ, ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО НИХ
4.1. Номенклатура й розміри овцеводческих підприємств
4.1.1. Овцеводческие підприємства можуть бути спеціалізованими – для змісту овець однієї половозрастной групи (маток, ремонтного молодняку й т.д.) і неспеціалізованими – для змісту овець різних половозрастных груп.