Контрольний пристрій
1. Договірні Сторони приписують встановлення й використання
на транспортних засобах, зареєстрованих на їхній території,
контрольних пристроїв відповідно до таких вимог:
a) Контрольний пристрій повинен відповідати, у тому, що
стосується його конструкції, встановлення, використання та
випробування, вимогам цієї Угоди та додатка до неї, який становить
невід\’ємну частину цієї Угоди. Контрольний пристрій, який
відповідає, у тому, що стосується конструкції, встановлення,
використання та випробування, постанові Ради (ЄEC) N 3821/85 від
20 грудня 1985 року, вважається таким, що відповідає вимогам цієї
статті.
b) Якщо нормальне й відповідне використання контрольного
пристрою, встановленого на транспортному засобі, неможливе, то
кожний член екіпажу від руки, використовуючи відповідні графічні
позначки, вносить в бланк для записів дані, які відповідають його
професійній діяльності й періодам відпочинку.
c) Якщо члени екіпажу, знаходячись поза транспортним засобом,
не можуть використати цей пристрій, вони від руки вносять у бланк
для записів, використовуючи відповідні графічні позначки, різні
періоди часу, які відповідають їхній професійній діяльності поза
транспортним засобом.
d) Необхідно, щоб члени екіпажу постійно мали при собі й
могли надати для інспекції бланки для записів за поточний тиждень
та за останній день попереднього тижня, протягом якого вони
керували транспортним засобом.
e) Члени екіпажу повинні забезпечувати належне вмикання й
експлуатування контрольного пристрою, а у випадках його виходу зі
строю повинні якомога швидше забезпечити його ремонт.
2. Роботодавець видає водіям достатню кількість бланків для
записів, враховуючи при цьому, що ці бланки мають персональний
характер, тривалість періоду, протягом якого їх можна
використовувати, і можливий обов\’язок заміни бланків у разі, якщо
вони були пошкоджені або вилучені особою, уповноваженою
здійснювати контроль. Роботодавець видає водіям бланки тільки
затвердженого зразка, які підходять для використання на
обладнанні, встановленому на транспортному засобі.
3. Підприємства повинні належним чином зберігати бланки для
записів, заповнені як передбачено відповідно до підпунктів \”b\”,
\”c\” та \”d\” пункту 1 цієї статті, протягом принаймні дванадцяти
місяців від останнього запису й надавати їх на вимогу контролюючих
органів.
Стаття 11
Контроль, який здійснює підприємство
1. Підприємство організовує автомобільні перевезення таким
чином, щоб члени екіпажу могли дотримуватися положень цієї Угоди.
2. Воно здійснює постійний контроль періодів керування, годин
іншої роботи й періодів відпочинку, використовуючи всі документи,
що знаходяться в його розпорядженні, наприклад особові контрольні
книжки. У разі виявлення будь-якого порушення цієї Угоди воно
вживає негайних заходів для його усунення й недопущення його
повторення, наприклад шляхом зміни графіків роботи й маршрутів.
3. Виплати водіям, які працюють за наймом, навіть якщо вони
здійснюються у вигляді премій чи надбавок до заробітної плати,
пов\’язані з пройденою відстанню й/або об\’ємом перевезених
вантажів, забороняються, якщо ці виплати ставлять під загрозу
безпеку дорожнього руху.
Стаття 12
Заходи щодо забезпечення застосування Угоди
1. Кожна Договірна Сторона приймає всі необхідні заходи для
забезпечення дотримання положень цієї Угоди, зокрема за допомогою
відповідного рівня перевірок на дорогах і в приміщеннях
підприємств. Компетентні адміністрації Договірних Сторін
інформують одна одну про загальні заходи, прийняті з цією метою.
2. Договірні Сторони надають одна одній допомогу в
застосуванні цієї Угоди й контролі за її дотриманням.
3. У межах цієї взаємної допомоги компетентні органи
Договірних Сторін постійно направляють одна одній всю наявну
інформацію щодо:
– порушень цієї Угоди, скоєних нерезидентами, та будь-яких
покарань, призначених за такі порушення;
– покарань, призначених Договірними Сторонами стосовно своїх
резидентів за такі порушення, які скоєні на території інших
Договірних Сторін.
У випадку серйозних порушень така інформація повинна містити
призначене покарання.
4. Якщо результати перевірки на дорозі водія транспортного
засобу, зареєстрованого на території іншої Договірної Сторони,
дають підстави вважати, що були скоєні порушення, які не можуть
бути виявлені під час перевірки через недостатність необхідної
інформації, компетентні органи заінтересованої Договірної Сторони
надають один одному допомогу в з\’ясуванні ситуації. У випадках,
коли з цією метою компетентна Договірна Сторона проводить
перевірку в приміщеннях підприємства, результати цієї перевірки
доводяться до відома іншої заінтересованої Сторони.
Стаття 13
Перехідні положення
Положення нової статті 10 \”Контрольний пристрій\” стають
обов\’язковими для держав – Договірних Сторін цієї Угоди після 24
квітня 1995 року. До цієї дати продовжують застосовуватися
положення старої статті 12 \”Особова контрольна книжка\” й старої
статті 12 bis \”Контрольний пристрій\”.
Стаття 14
Заключні положення
1. Ця Угода відкрита для підписання до 31 березня 1971 року й
після цього – для приєднання державами – членами Європейської
економічної комісії й державами, які допущені до участі в роботі
Комісії з консультативним статусом відповідно до пункту 8
положення про повноваження Комісії.
2. Ця Угода підлягає ратифікації.
3. Ратифікаційні грамоти або документи про приєднання
здаються на зберігання Генеральному секретареві Організації
Об\’єднаних Націй.
4. Ця Угода набуває чинності на сто вісімдесятий день після
здачі на зберігання восьмої ратифікаційної грамоти або документа
про приєднання.
5. Стосовно кожної держави, яка ратифікує цю Угоду або
приєднується до неї після здачі на зберігання восьмої
ратифікаційної грамоти або документа про приєднання, як зазначено
в пункті 4 цієї статті, ця Угода набуває чинності після закінчення
ста вісімдесяти днів після здачі на зберігання цією державою своєї
ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.
Стаття 15
1. Будь-яка Договірна Сторона може денонсувати цю Угоду
шляхом направлення повідомлення на адресу Генерального секретаря
Організації Об\’єднаних Націй.
2. Денонсація набуває чинності після закінчення шести місяців
від дня одержання Генеральним секретарем цього повідомлення.
Стаття 16
Ця Угода втрачає чинність, якщо після набуття нею чинності
кількість Договірних Сторін становить протягом якого-небудь
періоду послідовних дванадцяти місяців менше трьох.
Стаття 17
1. Будь-яка держава може під час підписання цієї Угоди або
під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або
документа про приєднання чи будь-коли після цього заявити шляхом
направлення повідомлення на адресу Генерального секретаря
Організації Об\’єднаних Націй, що дія цієї Угоди поширюється на всі
або будь-яку з територій, за зовнішні відносини якої вона
відповідає. Ця Угода застосовується до території або територій,
зазначених у повідомленні, починаючи зі ста вісімдесятого дня
після одержання Генеральним секретарем зазначеного повідомлення,
або, якщо в цей день ця Угода ще не набуде чинності, від дня
набуття нею чинності.
2. Будь-яка держава, яка зробила відповідно до попереднього
пункту цієї статті заяву про поширення застосування цієї Угоди на
території, за зовнішні відносини якої вона відповідає, може
відповідно до статті 15 цієї Угоди окремо денонсувати цю Угоду
стосовно цієї території.
Стаття 18
1. Будь-який спір між двома чи більше Договірними Сторонами
стосовно тлумачення або застосування цієї Угоди вирішується,
наскільки це є можливим, шляхом переговорів між ними.
2. Будь-який спір, який не вирішено шляхом переговорів,
передається в арбітраж на прохання однієї із заінтересованих
Договірних Сторін, які є учасницями спору, і передається
відповідно одному чи більше арбітрам, вибраним за згодою Сторін,
які є учасницями спору. Якщо протягом трьох місяців від дня
прохання про арбітраж Сторони, які є учасницями спору, не дійдуть
згоди стосовно вибору арбітра чи арбітрів, будь-яка із цих Сторін
може звернутися до Генерального секретаря Організації Об\’єднаних
Націй із проханням призначити єдиного арбітра, якому спір
передається для вирішення.
3. Рішення арбітра чи арбітрів, призначених відповідно до
попереднього пункту, є обов\’язковим для Договірних Сторін, які є
учасницями спору.
Стаття 19
1. Будь-яка держава може під час підписання або ратифікації
цієї Угоди чи приєднання до неї заявити, що вона не вважає для
себе обов\’язковими пункти 2 і 3 статті 18 цієї Угоди. Для інших
Договірних Сторін не будуть обов\’язковими згадані пункти стосовно
будь-якої Договірної Сторони, яка зробила таке застереження.
2. Якщо під час здачі своєї ратифікаційної грамоти або
документа про приєднання будь-яка держава зробить застереження,
інше, ніж те, що передбачене в пункті 1 цієї статті, Генеральний
секретар Організації Об\’єднаних Націй повідомляє про застереження
державам, які вже здали на зберігання свої ратифікаційні грамоти
або документи про приєднання й не денонсували згодом цю Угоду.
Застереження вважається прийнятим, якщо протягом шести місяців
після такого повідомлення жодна із зазначених держав не висловить
своє заперечення проти прийняття застереження. У супротивному
випадку застереження не буде прийнятим, і якщо держава, що зробила
застереження не відкличе його, то ратифікаційна грамота або
документ про приєднання цієї держави не набуде чинності. Для цілей
застосування цього пункту не беруться до уваги заперечення держав,
приєднання або ратифікація яких в силу цього пункту не набуде
чинності у зв\’язку із застереженнями, зробленими ними.
3. Будь-яка Договірна Сторона, застереження якої було
прийняте в Протоколі про підписання цієї Угоди, або яка зробила
застереження відповідно до пункту 1 цієї статті, або зробила
застереження, яке було прийняте відповідно до пункту 2 цієї
статті, може будь-коли відкликати таке застереження шляхом
направлення повідомлення на адресу Генерального секретаря.
Стаття 20
1. Після трьохрічної дії цієї Угоди будь-яка Договірна
Сторона може шляхом направлення повідомлення на адресу
Генерального секретаря Організації Об\’єднаних Націй звернутися з
проханням про скликання конференції для цілей перегляду цієї
Угоди. Генеральний секретар повідомляє про це прохання всім
Договірним Сторонам і скликає конференцію для перегляду Угоди,
якщо протягом чотирьохмісячного періоду з дати отримання
повідомлення Генерального секретаря принаймні одна третина
Договірних Сторін повідомить йому про свою згоду на прохання щодо
скликання такої конференції.
2. Якщо конференція скликається відповідно до попереднього
пункту, Генеральний секретар повідомляє про це всім Договірним
Сторонам, звертається до них із проханням подати йому протягом
трьохмісячного строку пропозиції, розгляд яких на конференції був
би для них бажаним. Принаймні за три місяці до відкриття
конференції Генеральний секретар надсилає всім Договірним Сторонам
попередній порядок денний конференції разом з текстом таких
пропозицій.
3. Генеральний секретар запрошує на будь-яку конференцію,
скликану згідно з цією статтею, усі держави, зазначені в пункті 1
статті 14 цієї Угоди.
