Застосування деяких положень Угоди до автомобільних перевезень

 Застосування деяких положень Угоди до автомобільних 
        перевезень, що виконуються транспортними засобами, 
               зареєстрованими на території держав, 
                  які не є Договірними Сторонами 
     1. Кожна Договірна Сторона застосовує на своїй  території  до 
міжнародних  автомобільних  перевезень,  що  виконуються будь-яким 
транспортним засобом, зареєстрованим на території держави, що не є 
Договірною Стороною цієї Угоди,  положення не менш суворі, ніж ті, 
що встановлені в статтях 5, 6, 7, 8, 9 та 10 цієї Угоди. 
     2. У  випадку,  коли  транспортний  засіб   зареєстровано   в 
державі,  яка не є Договірною Стороною цієї Угоди, кожна Договірна 
Сторона  може  замість  контрольного   пристрою,   що   відповідає 
специфікаціям,  наведеним  у  додатку  до  цієї Угоди,  обмежитися 
вимогою надання щоденних бланків для  записів,  заповнених  вручну 
водієм. 
                             Стаття 4 
                        Загальні принципи 
     Кожна Договірна  Сторона  може  застосовувати вищі мінімальні 
або нижчі максимальні вимоги, ніж ті, що встановлені в статтях 5 – 
8 включно.  Однак положення цієї Угоди продовжують застосовуватись 
до водіїв,  які виконують міжнародні автомобільні  перевезення  на 
транспортних  засобах,  зареєстрованих  в іншій Договірній Стороні 
або державі, яка не є Договірною Стороною. 
                             Стаття 5 
                          Члени екіпажу 
     1. Мінімальний  вік   водіїв,   які   виконують   перевезення 
вантажів, повинен бути таким: 
     a) для  транспортних  засобів,  у  тому  числі,  залежно  від 
обставин,  причепів або напівпричепів,  дозволена максимальна вага 
яких не перевищує 7,5 тонни – 18 років; 
     b) для інших транспортних засобів: 
        – 21 рік, або 
        – 18  років за умови,  що відповідна особа має посвідчення 
про професійну освіту,  яке визнане однією з Договірних  Сторін  і 
яке   підтверджує   закінчення   нею   курсів   підготовки  водіїв 
транспортних засобів,  призначених  для  автомобільних  перевезень 
вантажів.  Договірні  Сторони інформують одна одну про переважаючі 
мінімальні національні рівні підготовки та інші  відповідні  умови 
щодо   водіїв,   які  виконують  міжнародні  перевезення  вантажів 
відповідно до цієї Угоди. 
     2. Будь-який  водій,  який  виконує   перевезення   пасажирів 
повинен досягти 21 рік. 
     Будь-який водій,    який    виконує   перевезення   пасажирів 
маршрутами радіусом більш ніж 50 кілометрів від  звичайного  місця 
приписки  транспортного засобу,  повинен також відповідати одній з 
таких вимог: 
     a) він повинен мати досвід роботи принаймні один  рік  водієм 
транспортних  засобів,  дозволена  максимальна маса яких перевищує 
3,5 тонни, у галузі перевезень вантажів; 
     b) він повинен мати досвід роботи принаймні один  рік  водієм 
транспортних   засобів,   які   використовуються  для  перевезення 
пасажирів маршрутами радіусом 50 кілометрів від  звичайного  місця 
приписки   транспортного   засобу  або  інших  видів  пасажирських 
перевезень,  які не підпадають під дію цієї Угоди,  за  умови,  що 
компетентний  орган  вважає,  що він таким чином здобув необхідний 
досвід; 
     c) він повинен мати посвідчення про  професійну  освіту,  яке 
визнається  однією  з Договірних Сторін і яке підтверджує,  що він 
закінчив курси підготовки водіїв транспортних засобів, призначених 
для автомобільних перевезень пасажирів. 
                             Стаття 6 
                        Періоди керування 
     1. Період  керування між двома будь-якими періодами щоденного 
відпочинку або  між  щоденним  періодом  відпочинку  й  щотижневим 
періодом   відпочинку,   який  далі  називається  щоденний  період 
керування,  не повинен перевищувати дев\’ять годин.  Він може  бути 
збільшений двічі протягом будь-якого одного тижня до десяти годин. 
     Максимум після   шести   щоденних  періодів  керування  водій 
повинен отримати щотижневий  період  відпочинку,  як  визначено  в 
пункті 3 статті 8. 
     Щотижневий період  відпочинку  може бути відкладений до кінця 
шостого дня,  якщо загальний період керування протягом шести  днів 
не  перевищує  максимального часу,  який відповідає шести щоденним 
періодам керування транспортним засобом. 
     У випадку  міжнародних  перевезень  пасажирів,   інших,   ніж 
перевезення регулярними сполученнями,  терміни \”шести\” й \”шостого\” 
в другому та третьому підпунктах замінюються відповідно  термінами 
\”дванадцяти\” й \”дванадцятого\”. 
     2. Загальний  період керування протягом будь-яких двох тижнів 
не повинен перевищувати дев\’яносто годин. 
                             Стаття 7 
                             Перерви 
     1. Після керування протягом чотирьох з половиною годин  водій 
повинен зробити перерву принаймні на сорок п\’ять хвилин,  якщо він 
не розпочинає період відпочинку. 
     2. Ця перерва  може  бути  замінена  перервами  принаймні  по 
п\’ятнадцять  хвилин  кожна,  розподіленими на період керування або 
відразу після  цього  періоду  таким  чином,  щоб  це  відповідало 
положенням пункту 1. 
     3. Протягом  цих перерв водій не може виконувати ніякої іншої 
роботи.  Для цілей цієї статті час чекання і час,  не використаний 
для керування й проведений в транспортному засобі, який рухається, 
знаходиться на поромі або на потязі, не вважається іншою роботою. 
     4. Перерви,  яких дотримуються відповідно до цієї статті,  не 
можуть вважатися щоденними періодами відпочинку. 
                             Стаття 8 
                        Періоди відпочинку 
     1. Протягом кожних двадцяти чотирьох годин водій повинен мати 
період  щоденного  відпочинку  тривалістю   принаймні   одинадцять 
послідовних  годин,  який  може бути скорочений мінімум до дев\’яти 
послідовних  годин  відпочинку  не  більше  трьох  разів  протягом 
будь-якого одного тижня за умови, що до кінця наступного тижня, як 
компенсація,   водію   буде   надано   відпочинок    еквівалентної 
тривалості. 
     У ті   дні,   коли   тривалість  відпочинку  не  скорочується 
відповідно до першого підпункту, він може бути розбитий на два або 
три окремих періоди протягом двадцяти чотирьох годин,  один з яких 
повинен бути принаймні вісім послідовних годин.  У  цьому  випадку 
мінімальна тривалість відпочинку збільшується до дванадцяти годин. 
     2. Якщо  протягом  кожних тридцяти годин транспортним засобом 
керують принаймні два водія,  кожний  водій  повинен  мати  період 
відпочинку тривалістю не менше восьми послідовних годин. 
     3. Протягом  кожного  тижня  один з періодів відпочинку,  які 
згадані в пунктах 1 і 2,  повинен  становити  разом  з  щотижневим 
відпочинком  загалом  сорок  п\’ять  послідовних годин.  Цей період 
відпочинку  може  бути  скорочений  мінімум  до   тридцяти   шести 
послідовних  годин,  якщо  він використовується у звичайному місці 
приписки транспортного засобу,  або мінімум до  двадцяти  чотирьох 
послідовних  годин,  якщо він використовується в будь-якому іншому 
місці.  Кожне  скорочення  тривалості  відпочинку   повинно   бути 
компенсоване    еквівалентним    часом    відпочинку,   якщо   він 
використовується повністю до кінця  третього  тижня,  який  настає 
після згаданого тижня. 
     4. Щотижневий період відпочинку, який розпочинається протягом 
одного  тижня  й  продовжується  протягом  наступного,  може  бути 
приєднаний до будь-якого з цих тижнів. 
     5. У випадку пасажирських перевезень,  до яких застосовується 
четвертий підпункт пункту 1 статті 6, щотижневий період відпочинку 
може бути перенесений на той тиждень, що настає за тижнем, за який 
потрібно дати цей  відпочинок,  і  доданий  до  тижневого  періоду 
відпочинку такого другого тижня. 
     6. Будь-який  відпочинок,  що використовується як компенсація 
за скорочення щоденного  й/або  щотижневого  періодів  відпочинку, 
повинен  бути  приєднаний  до іншого періоду відпочинку тривалістю 
принаймні вісім годин  і  надається  на  прохання  заінтересованої 
особи в місці стоянки транспортного засобу чи приписки водія. 
     7. Щоденний   період  відпочинку  може  використовуватися  на 
транспортному  засобі,  якщо  в  ньому  є  спальне  місце  і   цей 
транспортний засіб знаходиться на стоянці. 
     8. Незважаючи  на  положення пункту 1 вище,  у випадку,  коли 
водій,  який   виконує   перевезення   вантажів   або   пасажирів, 
супроводжує  транспортний  засіб,  який перевозиться на поромі або 
залізницею, щоденний період відпочинку може перериватися не більше 
одного разу, якщо виконуються такі вимоги: 
     – та  частина  щоденного відпочинку,  яка використовується на 
суші, повинна використовуватись до або після тої частини щоденного 
періоду відпочинку, яка проводиться на борту порома або потяга; 
     – період  між  двома  частинами  періоду щоденного відпочинку 
повинен  бути  якомога  коротший  і  в  жодному   разі   не   може 
перевищувати    однієї    години   до   завантаження   або   після 
розвантаження, причому митні формальності повинні бути включені до 
процедури завантаження або розвантаження; 
     – протягом  обох частин періоду відпочинку водій повинен мати 
доступ до спального місця. 
     Щоденний період відпочинку,  перерваний таким чином,  повинен 
бути збільшений на дві години. 
                             Стаття 9 
                             Винятки 
     За умови,  що  при  цьому  не  ставиться  під загрозу безпека 
дорожнього руху,  і  для  того,  щоб  мати  можливість  досягнення 
відповідної зупинки, водій може відступати від положень цієї Угоди 
настільки,  наскільки це необхідно для забезпечення безпеки  осіб, 
транспортного  засобу або його вантажу.  Водій зазначає характер і 
причину його відступу  від  цих  положень  у  бланку  для  записів 
контрольного пристрою або в своїй відомості нарядів. 

admin

Architect PhD Kyiv in Ukraine

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code