Про охорону культурної спадщини

 З А К О Н   У К Р А Ї Н И 
                 Про охорону культурної спадщини 
  Цей   Закон  регулює  правові,  організаційні,  соціальні  та 
економічні  відносини  у сфері охорони культурної спадщини з метою 
її  збереження,  використання  об\’єктів  культурної   спадщини   у 
суспільному  житті,  захисту  традиційного  характеру середовища в 
інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. 
     Об\’єкти культурної спадщини,  які  знаходяться  на  території 
України, охороняються державою. 
     Охорона об\’єктів  культурної спадщини є одним із пріоритетних 
завдань   органів   державної   влади   та    органів    місцевого 
самоврядування.
(   Преамбула  в  редакції  Закону  N  2245-IV  (  2245-15  )  від 
16.12.2004 ) 
                          Р о з д і л  I 
                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 
     Стаття 1. Визначення термінів 
     У цьому  Законі  наведені  нижче  терміни вживаються в такому 
значенні: 
     культурна спадщина –  сукупність  успадкованих  людством  від 
попередніх поколінь об\’єктів культурної спадщини; 
     об\’єкт культурної   спадщини   –   визначне   місце,  споруда 
(витвір),  комплекс (ансамбль),  їхні частини,  пов\’язані  з  ними 
рухомі  предмети,  а  також  території  чи  водні об\’єкти (об\’єкти 
підводної  культурної  та  археологічної спадщини), інші природні, 
природно-антропогенні  або  створені людиною об\’єкти незалежно від 
стану   збереженості,   що  донесли  до  нашого  часу  цінність  з 
археологічного,     естетичного,    етнологічного,    історичного, 
архітектурного,  мистецького,  наукового  чи  художнього погляду і 
зберегли  свою автентичність; { Абзац третій частини першої статті 
1  із  змінами,  внесеними згідно із Законом N 2947-VI ( 2947-17 ) 
від 13.01.2011 } 
     нерухомий об\’єкт  культурної  спадщини  –  об\’єкт  культурної 
спадщини,  який  не може бути перенесений на інше місце без втрати 
його  цінності  з  археологічного,   естетичного,   етнологічного, 
історичного,  архітектурного, мистецького, наукового чи художнього 
погляду та збереження своєї автентичності; 
     рухомі предмети,  пов\’язані з нерухомими об\’єктами культурної 
спадщини, – елементи, групи елементів об\’єкта культурної спадщини, 
що можуть бути відокремлені від нього,  але складають з ним  єдину 
цілісність, і відокремлення яких призведе до втрати археологічної, 
естетичної,  етнологічної,  історичної, архітектурної, мистецької, 
наукової або культурної цінності об\’єкта; 
     пам\’ятка  культурної  спадщини  (далі  –  пам\’ятка)  – об\’єкт 
культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих 
пам\’яток  України;  {  Абзац шостий статті 1 із змінами, внесеними 
згідно із Законом N 574-VI ( 574-17 ) від 23.09.2008 } 
     охорона культурної    спадщини    –     система     правових, 
організаційних,  фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, 
інформаційних  та  інших  заходів  з  обліку  (виявлення,  наукове 
вивчення,    класифікація,   державна   реєстрація),   запобігання 
руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, 
утримання,  відповідного використання,  консервації,  реставрації, 
ремонту,  реабілітації,  пристосування  та  музеєфікації  об\’єктів 
культурної спадщини; 
     предмет охорони  об\’єкта  культурної  спадщини  –  характерна 
властивість  об\’єкта  культурної  спадщини,  що   становить   його 
історико-культурну цінність,   на   підставі   якої   цей   об\’єкт 
визнається пам\’яткою; 
     зони охорони пам\’ятки (далі – зони охорони)  –  встановлювані 
навколо  пам\’ятки охоронна зона,  зона регулювання забудови,  зона 
охоронюваного ландшафту,  зона охорони археологічного  культурного 
шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання; 
     історичне населене  місце  –  населене  місце,  яке  зберегло 
повністю або  частково  історичний  ареал  і  занесене  до  Списку 
історичних населених місць України; 
     історичний ареал населеного місця – частина населеного місця, 
що  зберегла  об\’єкти  культурної  спадщини  і  пов\’язані  з  ними 
розпланування   та  форму  забудови,  які  походять  з  попередніх 
періодів  розвитку,  типові  для  певних  культур   або   періодів 
розвитку; 
     традиційний характер   середовища  –  історично  успадкований 
вигляд  та  об\’ємно-просторова  структура  історичного  населеного 
місця; 
     виявлення об\’єкта    культурної    спадщини    –   сукупність 
науково-дослідних, пошукових заходів з метою визначення  наявності 
та культурної цінності об\’єкта культурної спадщини; 
     дослідження – науково-пошукова, науково-практична діяльність, 
спрямована на одержання нової інформації  про  об\’єкти  культурної 
спадщини,   історичні   населені   місця,   традиційний   характер 
середовища,  який  є  типовим  для  певних  культур  або  періодів 
розвитку; 
     консервація –  сукупність науково обґрунтованих заходів,  які 
дозволяють захистити об\’єкти  культурної  спадщини  від  подальших 
руйнувань   і   забезпечують  збереження  їхньої  автентичності  з 
мінімальним втручанням у їхній існуючий вигляд; 
     музеєфікація – сукупність науково обґрунтованих заходів  щодо 
приведення  об\’єктів  культурної  спадщини  у стан,  придатний для 
екскурсійного відвідування; 
     пристосування –  сукупність   науково-дослідних,   проектних, 
вишукувальних і виробничих робіт щодо створення умов для сучасного 
використання об\’єкта культурної  спадщини  без  зміни  притаманних 
йому  властивостей,  які  є  предметом  охорони об\’єкта культурної 
спадщини,  в тому  числі  реставрація  елементів,  які  становлять 
історико-культурну цінність; 
     реабілітація –  сукупність науково обґрунтованих заходів щодо 
відновлення культурних  та  функціональних  властивостей  об\’єктів 
культурної спадщини; 
     ремонт –  сукупність  проектних,  вишукувальних  і виробничих 
робіт, спрямованих на покращення технічного стану та підтримання в 
експлуатаційному  стані  об\’єкта  культурної  спадщини  без  зміни 
властивостей, які є предметом охорони об\’єкта культурної спадщини; 
     реставрація –  сукупність науково обґрунтованих заходів  щодо 
укріплення   (консервації)  фізичного  стану,  розкриття  найбільш 
характерних ознак, відновлення втрачених або пошкоджених елементів 
об\’єктів  культурної  спадщини  із забезпеченням збереження їхньої 
автентичності; 
     зміна об\’єкта культурної спадщини –  дії,  що  призводять  чи 
можуть  призвести  до  часткового  або  повного зникнення предмета 
охорони об\’єкта культурної спадщини; 
     щойно   виявлений   об\’єкт   культурної   спадщини  –  об\’єкт 
культурної спадщини, який занесено до Переліку об\’єктів культурної 
спадщини  відповідно до цього Закону. { Статтю 1 доповнено абзацом 
двадцять  другим  згідно  із  Законом  N  2518-VI  ( 2518-17 ) від 
09.09.2010 }
{   Стаття  1  в  редакції  Закону  N  2245-IV  (  2245-15  )  від 
16.12.2004 } 
     Стаття 2. Класифікація об\’єктів культурної спадщини 
     1. За типами об\’єкти культурної спадщини поділяються на: 
     споруди (витвори)  –   твори   архітектури   та   інженерного 
мистецтва,  твори  монументальної  скульптури  та  монументального 
малярства,  археологічні об\’єкти,  печери з  наявними  свідченнями 
життєдіяльності людини,  будівлі або приміщення в них, що зберегли 
автентичні  свідчення  про  визначні  історичні  події,  життя  та 
діяльність відомих осіб; 
     комплекси (ансамблі)   –  топографічно  визначені  сукупності 
окремих або поєднаних між собою об\’єктів культурної спадщини; 
     визначні місця – зони  або  ландшафти,  природно-антропогенні 
витвори,  що  донесли  до  нашого  часу цінність з археологічного, 
естетичного,    етнологічного,    історичного,     архітектурного, 
мистецького, наукового чи художнього погляду. 
     2. За видами об\’єкти культурної спадщини поділяються на: 
     археологічні –   рештки   життєдіяльності   людини  (нерухомі 
об\’єкти   культурної   спадщини:   городища,   кургани,    залишки 
стародавніх  поселень,  стоянок,  укріплень,  військових  таборів, 
виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця 
та  споруди,  їх  залишки чи руїни,  мегаліти,  печери,  наскельні 
зображення,  ділянки історичного  культурного  шару,  поля  давніх 
битв,  а також пов\’язані з ними рухомі предмети), що містяться під 
земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації 
про зародження і розвиток цивілізації; 
     історичні – будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі 
поховання  та  некрополі,  місця  масових  поховань  померлих   та 
померлих  (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), 
які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій 
на  території України,  місця бойових дій,  місця загибелі бойових 
кораблів,  морських та річкових суден,  у тому числі із  залишками 
бойової   техніки,   озброєння,  амуніції  тощо,  визначні  місця, 
пов\’язані з важливими історичними подіями,  з життям та діяльністю 
відомих осіб, культурою та побутом народів; 
     об\’єкти монументального   мистецтва  –  твори  образотворчого 
мистецтва:  як самостійні (окремі),  так  і  ті,  що  пов\’язані  з 
архітектурними,   археологічними   чи   іншими  пам\’ятками  або  з 
утворюваними ними комплексами (ансамблями); 
     об\’єкти  архітектури  – окремі будівлі, архітектурні споруди, 
що  повністю  або  частково  збереглися  в  автентичному  стані  і 
характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, 
традицій,  будівельних  технологій  або є творами відомих авторів; 
{ Абзац п\’ятий частини другої статті 2 в редакції Закону N 2518-VI 
( 2518-17 ) від 09.09.2010 } 
     об\’єкти містобудування    –   історично   сформовані   центри 
населених місць,  вулиці, квартали, площі, комплекси (ансамблі) із 
збереженою  планувальною  і  просторовою  структурою та історичною 
забудовою,  у тому числі поєднаною з ландшафтом,  залишки давнього 
розпланування  та  забудови,  що  є  носіями  певних містобудівних 
ідей;  { Абзац частини другої статті 2 в редакції Закону N 2518-VI 
( 2518-17 ) від 09.09.2010 } 
     об\’єкти садово-паркового  мистецтва  –  поєднання   паркового 
будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами; 
     ландшафтні –   природні   території,   які   мають  історичну 
цінність; 
     об\’єкти науки і техніки –  унікальні  промислові,  виробничі, 
науково-виробничі, інженерні,   інженерно-транспортні,   видобувні 
об\’єкти,  що визначають рівень розвитку  науки  і  техніки  певної 
епохи, певних наукових напрямів або промислових галузей.
{   Стаття  2  в  редакції  Закону  N  2245-IV  (  2245-15  )  від 
16.12.2004 } 
                          Р о з д і л  II 
             УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ 
     Стаття 3. Державне управління у сфері охорони культурної 
               спадщини
{  Назва  статті  3  в  редакції  Закону N 5461-VI ( 5461-17 ) від 
16.10.2012 } 
     1. Державне управління у сфері  охорони  культурної  спадщини 
покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені 
органи охорони культурної спадщини. 
     До спеціально  уповноважених   органів   охорони   культурної 
спадщини (далі – органи охорони культурної спадщини) належать: 
     центральні   органи   виконавчої   влади,   що   забезпечують 
формування   та  реалізують  державну  політику  у  сфері  охорони 
культурної  спадщини;  {  Абзац частини першої статті 3 в редакції 
Закону N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 } 
     орган  виконавчої  влади  Автономної Республіки Крим; { Абзац 
частини  першої  статті  3 в редакції Закону N 5461-VI ( 5461-17 ) 
від 16.10.2012 } 
     обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні 
адміністрації;  {  Абзац частини першої статті 3 в редакції Закону 
N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 } 
     виконавчий  орган  сільської, селищної, міської ради. { Абзац 
частини  першої  статті  3 в редакції Закону N 5461-VI ( 5461-17 ) 
від 16.10.2012 } 
     2. На   території   зони   відчуження   і   зони  безумовного 
(обов\’язкового) відселення,  що зазнала радіоактивного забруднення 
внаслідок Чорнобильської катастрофи,  та в умовах виникнення інших 
надзвичайних  ситуацій   техногенного   і   природного   характеру 
управління     охороною     культурної    спадщини    здійснюється 
центральним   органом   виконавчої  влади,  що  реалізує  державну 
політику  у сфері управління зоною відчуження та зоною безумовного 
(обов’язкового)  відселення  відповідно  до  Закону  України  \”Про 
правовий  режим  території,  що зазнала радіоактивного забруднення 
внаслідок Чорнобильської катастрофи\” ( 791а-12 ) і цього Закону. 
{  Частина  друга статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом 
N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 } 
     3.  Відповідний виконавчий орган сільської, селищної, міської 
ради  населеного пункту, занесеного до Списку історичних населених 
місць  України,  утворюється  місцевою  радою  за  погодженням  із 
центральним   органом   виконавчої  влади,  що  реалізує  державну 
політику у сфері охорони культурної спадщини.
{  Частина  третя статті 3 в редакції Закону N 5461-VI ( 5461-17 ) 
від 16.10.2012 } 
     4.   Орган   виконавчої  влади  Автономної  Республіки  Крим, 
обласні,  районні,  Київська  та  Севастопольська  міські державні 
адміністрації   підзвітні   і  підконтрольні  відповідним  органам 
виконавчої  влади  та  центральним  органам  виконавчої  влади, що 
забезпечують  формування  та  реалізують державну політику у сфері 
охорони культурної спадщини в межах, передбачених законом.
{  Частина  четверта  статті  3  із  змінами,  внесеними згідно із 
Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 } 
     5.  Виконавчий  орган  сільської,  селищної,  міської  ради з 
питань, передбачених підпунктом 5 пункту \”б\” частини першої статті 
31  і  підпунктом  10  пункту  \”б\”  статті  32 Закону України \”Про 
місцеве  самоврядування  в  Україні\” ( 280/97-ВР ), підконтрольний 
відповідним органам виконавчої влади.
{   Частина  п\’ята  статті  3  із  змінами,  внесеними  згідно  із 
Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 } 
     6. Рішення  (розпорядження,  дозволи,   приписи,   постанови) 
органів  охорони  культурної  спадщини,  прийняті  в  межах їхньої 
компетенції,  є обов\’язковими для виконання юридичними і фізичними 
особами. 
     7. Рішення   (розпорядження,   дозволи,  приписи,  постанови) 
центрального органу виконавчої влади у  сфері  охорони  культурної 
спадщини,  прийняті в межах його компетенції,  є обов\’язковими для 
виконання органами охорони культурної спадщини. 
     {  Частину  восьму  статті  3  виключено  на  підставі Закону 
N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 } 
(   Стаття  3  в  редакції  Закону  N  2245-IV  (  2245-15  )  від 
16.12.2004 ) 
     Стаття 4. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері 
               охорони культурної спадщини 
     До повноважень Кабінету Міністрів  України  у  сфері  охорони 
культурної спадщини належить: 
     забезпечення  проведення державної політики; { Абзац статті 4 
в редакції Закону N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 } 
     занесення об\’єктів культурної спадщини національного значення 
до Державного реєстру нерухомих пам\’яток України ( 928-2009-п ) та 
внесення змін до нього щодо пам\’яток національного значення; 
     подання у  відповідні  міжнародні  інстанції  пропозиції  про 
занесення пам\’ятки до Списку всесвітньої спадщини; 
     надання дозволу   на   переміщення   (перенесення)   пам\’ятки 
національного значення; 
     затвердження Списку  історичних  населених  місць  України та 
змін, внесених до нього; 
     оголошення        комплексів       (ансамблів)       пам\’яток 
історико-культурними    заповідниками   державного   значення   та 
територій  історико-культурними  заповідними  територіями; { Абзац 
восьмий  статті  4  в  редакції  Закону  N 2518-VI ( 2518-17 ) від 
09.09.2010 } 
     затвердження нормативів і методик грошової оцінки пам\’ятки. 
(   Стаття  4  в  редакції  Закону  N  2245-IV  (  2245-15  )  від 
16.12.2004 ) 
     Стаття 5. Повноваження центральних органів виконавчої 
               влади у сфері охорони культурної спадщини 
     До  повноважень  центрального  органу  виконавчої  влади,  що 
забезпечує   формування   державної   політики   у  сфері  охорони 
культурної спадщини, належить: 
     1)  формування державної політики з питань охорони культурної 
спадщини; 
     2)      розроблення,      затвердження      та     погодження 
нормативно-правових  актів,  розроблення  та  погодження державних 
програм охорони культурної спадщини; 
     3)  оголошення  топографічно  визначених  територій чи водних 
об’єктів, в яких містяться об’єкти культурної спадщини або можлива 
їх наявність, охоронюваними археологічними територіями; 
     4)  затвердження  державних  норм  та правил з питань охорони 
культурної спадщини, а щодо пам’яток архітектури та містобудування 
–  спільно  з  центральним органом виконавчої влади, що забезпечує 
формування  державної  політики  у сфері будівництва, архітектури, 
містобудування; 
     5)  встановлення  режиму  використання пам’яток національного 
значення, їхніх територій, зон охорони, охоронюваних археологічних 
територій, історичних ареалів населених місць; 
     6)  здійснення  науково-методичного  керівництва  у  питаннях 
охорони   культурної  спадщини,  затвердження  методик  та  правил 
дослідження об’єктів культурної спадщини; 
     7)    управління    в    порядку,    встановленому   законом, 
історико-культурними заповідниками державного значення; 
     8)  затвердження  правил  встановлення та утримання охоронних 
дощок,  охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на 
пам’ятках або в межах їхніх територій, затвердження їхніх зразків; 
     9)  здійснення  інших  повноважень,  передбачених  законом та 
покладених на нього актами Президента України. 
     До  повноважень  центрального  органу  виконавчої  влади,  що 
реалізує  державну  політику  у сфері охорони культурної спадщини, 
належить: 
     1)    контроль    за    виконанням    цього   Закону,   інших 
нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; 
     2)  реалізація державної політики з питань охорони культурної 
спадщини; 
     3)  ведення  Державного  реєстру  нерухомих пам’яток України, 
здійснення  координації  та  контролю  за паспортизацією нерухомих 
об’єктів культурної спадщини; 
     4)    координація   робіт   з   виявлення,   дослідження   та 
документування об’єктів культурної спадщини; 
     5)   подання   Кабінету   Міністрів  України  пропозицій  про 
занесення  об’єктів  культурної спадщини національного значення до 
Державного реєстру нерухомих пам’яток України та про внесення змін 
до нього щодо пам’яток національного значення; 
     6)  занесення об’єктів культурної спадщини місцевого значення 
до  Державного реєстру нерухомих пам’яток України та внесення змін 
до нього щодо пам’яток місцевого значення; 
     7)   подання   Кабінету   Міністрів  України  пропозиції  про 
переміщення (перенесення) пам’ятки національного значення; 
     8)  надання  дозволу  на  переміщення  (перенесення) пам’яток 
місцевого значення; 
     9)  забезпечення  юридичним  і  фізичним  особам  доступу  до 
інформації,  що  міститься у Державному реєстрі нерухомих пам’яток 
України; 
     10)   подання   Кабінету  Міністрів  України  пропозицій  про 
затвердження  Списку  історичних  населених  місць  України та про 
внесення змін до нього; 
     11)  забезпечення  публікації  Державного  реєстру  нерухомих 
пам’яток України та внесення до нього змін; 
     12)  визначення меж територій пам’яток національного значення 
та   затвердження   їх  зон  охорони,  охоронюваних  археологічних 
територій, історичних ареалів населених місць; 
     13)  здійснення  нагляду  за  виконанням робіт з дослідження, 
консервації,  реабілітації,  реставрації, ремонту, пристосування й 
музеєфікації пам’яток та інших робіт на пам’ятках; 
     14)    погодження    програм   та   проектів   містобудівних, 
архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, 
земляних робіт на пам’ятках національного значення, їх територіях, 
в   історико-культурних   заповідниках,   на   історико-культурних 
заповідних   територіях,   у   зонах   охорони,   на  охоронюваних 
археологічних  територіях, в історичних ареалах населених місць, а 
також  програм  і  проектів,  реалізація  яких може позначитися на 
об’єктах культурної спадщини; 
     15)  призначення  відповідних охоронних заходів щодо пам’яток 
національного  значення  та  їхніх  територій  у  разі  виникнення 
загрози  їх  руйнування  або  пошкодження  внаслідок дії природних 
факторів або проведення будь-яких робіт; 
     16)  заборона  будь-якої  діяльності  юридичних  або фізичних 
осіб,  яка створює загрозу об’єкту культурної спадщини або порушує 
законодавство у сфері охорони культурної спадщини; 
     17)   надання  дозволів  на  проведення  робіт  на  пам’ятках 
національного  значення,  їхніх  територіях та в зонах охорони, на 
охоронюваних   археологічних   територіях,  в  історичних  ареалах 
населених місць; 
     18)  видання  розпоряджень  та приписів щодо охорони пам’яток 
національного  значення,  припинення робіт на цих пам’ятках, їхніх 
територіях  та  в  зонах  охорони,  на  охоронюваних археологічних 
територіях,  в  історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи 
здійснюються   за   відсутності  затверджених  або  погоджених  із 
відповідними  органами  охорони  культурної  спадщини  програм  та 
проектів, передбачених цим Законом, дозволів або з відхиленням від 
них; 
     19) надання дозволів на відновлення земляних робіт; 
     20) погодження відчуження або передачі пам’яток національного 
значення  їхніми  власниками чи уповноваженими ними органами іншим 
особам у володіння, користування або управління; 
     21)  погодження охоронних договорів на пам’ятки національного 
значення; 
     22)  погодження проектів відведення земельних ділянок, у тому 
числі  тих,  що  призначаються  для  сільськогосподарських потреб, 
погодження  зміни  землевласника,  землекористувача  на  території 
пам’яток  та  в  їх охоронних зонах, на охоронюваних археологічних 
територіях, в історичних ареалах населених місць; 
     23)   застосування  фінансових  санкцій  за  порушення  цього 
Закону; 
     24)  формування і розміщення державного замовлення, укладення 
з  цією  метою  контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, 
реставрацію,  реабілітацію,  музеєфікацію,  ремонт,  пристосування 
пам’яток та інші заходи щодо охорони культурної спадщини; 
     25)  здійснення  інших  повноважень,  передбачених законом та 
покладених на нього актами Президента України. 
     Центральні органи виконавчої влади у сфері охорони культурної 
спадщини  щорічно  звітують  перед  Кабінетом Міністрів України та 
громадськістю про стан збереження об’єктів культурної спадщини.

admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code