Одним з основних напрямів підвищення ефективності і
надійності функціонування систем водопостачання та водовідведення
є ефективне енергозбереження.

Навколишнє середовище. Аналіз показників техногенного
навантаження на навколишнє середовище в останні роки свідчить про
тенденцію до стабілізації, хоча в цілому його рівень залишається
досить високим.

У розрахунку на 1 кв. кілометр території обсяг викидів
шкідливих речовин в атмосферне повітря становив 7,4 тонни, на одну
особу - 94,8 кілограма. У 2005 році найбільший обсяг викидів від
стаціонарних джерел забруднення (підприємств) спостерігався в
областях Донецькій (1637,7 тис.), Дніпропетровській (993,5 тис.),
Луганській (474,6 тис.), Запорізькій (262 тис.) та
Івано-Франківській (204,2 тис. тонн). Це пов'язано передусім з
розміщенням у названих регіонах промислових об'єктів таких
екологічно небезпечних видів економічної діяльності, як
металургійна, хімічна, у тому числі нафтопереробна, промисловість,
видобування кам'яного вугілля та металевих руд, виробництво
електроенергії тощо.

Найменше забруднювальних речовин викидається в атмосферне
повітря в м. Севастополі (4,2 тис. тонн), областях Чернівецькій
(5,2 тис.), Херсонській (11 тис.), Закарпатській (11,4 тис.) та
Волинській (11,8 тис.).

У більшості регіонів забруднення атмосферного повітря
спричинялося переважно викидами шкідливих речовин від транспортних
засобів (у 2005 році 2,2 млн. тонн). Так, у 19 регіонах такі
викиди перевищили обсяг шкідливих речовин від стаціонарних джерел
забруднення (підприємств), зокрема більш як у 5 разів у
Чернівецькій області, мм. Києві та Севастополі.

Площа територій, які було радіоактивно забруднено внаслідок
Чорнобильської катастрофи та віднесено до зон радіоактивного
забруднення, становить майже 54 тис. кв. кілометрів, у тому числі
25 тис. - ліси. Існує потреба у здійсненні заходів з реабілітації
зазначених територій.

Протягом останніх десятиліть загострилася проблема
підтоплення, що загрожує безпеці проживання населення, знижує
сейсмічну стійкість територій, негативно впливає на ведення
сільського господарства. У 1984-2002 роках загальна площа
підтоплених земель збільшилася з 88,7 до 196,2 тис. гектарів.
Процеси підтоплення набули значного розвитку в областях
Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Одеській, Херсонській.
Щорічні економічні збитки від підтоплення тільки міських територій
оцінюються у 2,2 млрд. гривень.

Процеси підтоплення спостерігаються на 17 відсотках території
України, а на 11-25 відсотках зрошуваних земель - вторинного
засолення.

Потребує невідкладного вдосконалення система поводження з
відходами виробництва та споживання. Найбільше скидалося
забруднених зворотних вод в Автономній Республіці Крим (частка їх
у загальному водовідведенні становила 43 відсотки), в областях
Миколаївській (75 відсотків), Кіровоградській (73), Донецькій
(54), Київській (51), у мм. Києві (57) та Севастополі
(44 відсотки).

Протягом останніх років спостерігається збільшення витрат
свіжої води на одиницю виробленої продукції, що значно перевищує
такий показник у розвинутих країнах Європи, зокрема у Франції - в
2,5, ФРН - 4,3, Великобританії та Швеції - у 4,2 раза. Найгірший
екологічний стан у басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річок
Приазов'я, на окремих притоках Дністра і Західного Бугу, де вода
класифікується як "дуже брудна".

Тривале екстенсивне використання чорноземів зумовило
прискорення деградації земельних угідь. Інтенсивною ерозією
охоплено 18 відсотків території України - переважно в
Хмельницькій, Вінницькій, Чернівецькій, Одеській, Київській,
Черкаській і Кіровоградській областях, Автономній Республіці Крим.

3. Економічний потенціал

Промисловість. Україна є промислово-аграрною державою, про що
свідчить частка промислового виробництва в обсязі ВВП -
28,3 відсотка. За структурою економіки у 2004 році 15 регіонів
країни належали до промислово-аграрних, основна частка валової
доданої вартості в яких припадає на промисловість і варіює у межах
від 50,9 відсотка (Донецька область) до 14,5 відсотка (Одеська
область).

Найбільш розвинутими промисловими регіонами є
Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Полтавська і
Харківська області та м. Київ, на які припадає понад 70 відсотків
загальнодержавного обсягу реалізованої промислової продукції, тоді
як питома вага кожної з таких областей, як Волинська,
Тернопільська, Херсонська, Чернівецька, Закарпатська,
Кіровоградська, та м. Севастополя не досягає навіть одного
відсотка.

З початку 90-х років спостерігалися високі темпи зменшення
обсягів промислового виробництва, пік якого припав на 1998 рік,
коли виробництво промислової продукції становило лише 49 відсотків
обсягу 1990 року. Позитивні тенденції до стабілізації обсягів
промислового виробництва намітилися у 1999 році. Випуск продукції
дещо стабілізувався за рахунок експортно-орієнтованих та базових
галузей.

У 2005 році тенденції щодо активізації функціонування
виробничого сектору економіки, започатковані протягом п'яти
останніх років, зберігалися. Так, зростання промислового
виробництва мало місце майже у 22 регіонах країни (зменшення
спостерігалося у Донецькій, Львівській, Одеській, Полтавській та
Херсонській областях), у 21 регіоні темпи зростання випереджали
середні по Україні (3,1 відсотка). У розрізі регіонів темпи
зростання промислового виробництва варіюють у межах від
1,6 відсотка у Луганській області до 21,9 відсотка у Волинській
області.

Структура промисловості у регіонах за останні роки не зазнала
істотних змін. У більшості з них вирішальне значення мають, як і
раніше, одна - дві галузі: у 15 регіонах - харчова промисловість
та переробка сільськогосподарських продуктів, у Дніпропетровській
та Донецькій областях - металургія та обробка металу,
Запорізькій - металургія та обробка металу, машинобудування,
Луганській - нафтопереробка, металургія та обробка металу,
Полтавській - виробництво продуктів нафтопереробки, Рівненській та
Хмельницькій - виробництво та розподілення електроенергії, у
Сумській області - машинобудування та видобування енергетичних
матеріалів.

Міжрегіональні диспропорції: стан і тенденції

Демографічна ситуація. На 1 січня 2006 р. загальна
чисельність населення України становила 46929,5 тис. осіб.
Упродовж 2005 року чисельність населення зменшилася на
351,3 тис. осіб, що на 2,8 відсотка більше, ніж у 2004 році. При
цьому чисельність міського населення зменшилася на 131,8 тис.,
сільського - на 219,5 тис. осіб.

Основним фактором зменшення чисельності населення України є
його природне скорочення, яке на початок 2006 року фіксувалося в
усіх регіонах. Природне скорочення населення - це перевищення
кількості померлих над кількістю народжених. Коефіцієнт природного
скорочення в цілому по країні на початок 2006 року становив
7,5 проміле на 1 тис. осіб, а в деяких областях значно більше,
зокрема у Чернігівській - 16,4 проміле, Кіровоградській - 15,6,
Сумській - 14,3, Луганській - 12,8, Черкаській - 11,6 і
Житомирській області - 11,4 проміле.

Причинами зменшення народжуваності є низький рівень отримання
доходів та соціального захисту, медичного обслуговування на фоні
загального погіршення здоров'я населення, складна екологічна
ситуація. Крім того, протягом останніх трьох десятиріч в Україні
спостерігаються зміни, пов'язані з орієнтацією на мало- та
середньодітну сім'ю чисельністю менше трьох осіб, що характерно
для більшості економічно розвинутих країн. Так, уже на початку
90-х років рівень народжуваності був найнижчий серед країн СНД (у
1991 році в Україні - 12,1 проміле на 1 тис. осіб, Казахстані і
Вірменії - 21,6, Азербайджані - 26,6, Киргизстані - 28,5,
Туркменистані - 32,4, Молдові - 16,5 проміле; у 2003 році в
Україні - 8,5 проміле, Киргизстані - 20,9, Казахстані - 16,6,
Таджикистані - 27,1, Туркменистані - 32,4, Росії - 10,2 проміле).

Проблема зменшення чисельності населення особливо зачепила
сільське населення, що пояснюється здебільшого високим рівнем
смертності (20,5 проміле на 1 тис. осіб проти 14,8 проміле у
міській місцевості). Загалом природний приріст населення у
2005 році в сільській місцевості становив 11,1 проміле, тоді як у
міській місцевості - 5,9 проміле. Крім того, протягом останніх
років спостерігається міграція сільського населення у пошуках
роботи в міста. Так, за статистичними даними, із села у 2005 році
переїхало жити у міські населені пункти 197,8 тис. осіб. Цей
процес триватиме і в майбутньому, відображаючи загальну тенденцію
урбанізації в останні 50 років в усіх розвинутих європейських
країнах. Разом з тим 144,9 тис. осіб переїхали з міст у сільську
місцевість.

Проте якщо зменшення чисельності населення в розвинутих
країнах компенсується за рахунок позитивного сальдо зовнішньої
міграції, то в Україні протягом 2000-2004 років воно залишалося
від'ємним і становило 351,4 тис. осіб.

Наслідком зниження народжуваності та збереження її протягом
тривалого періоду на рівні, що не забезпечує відтворення
населення, є процес старіння населення, який у майбутньому
створить в Україні демографічні проблеми. Так, уже станом на
1 січня 2006 р. на 1 тис. осіб працездатного віку припадало
657 осіб непрацездатного віку.
Питома вага осіб старше працездатного віку (жінки віком
55 років і старше, чоловіки - 60 і старше) становила 23,8 відсотка
і є одна з найвищих у світі. Найбільш "старим" (частка осіб старше
працездатного віку в загальній кількості постійного населення
перевищує 26 відсотків) є населення Вінницької, Кіровоградської,
Полтавської, Черкаської та Чернігівської областей. Найбільш
"молодим" (частка осіб старше працездатного віку становить
18,1-20 відсотків) є населення Закарпатської і Рівненської
областей та м. Києва. Але якщо "демографічна молодість" західних
регіонів зумовлена порівняно високою народжуваністю, то в Києві
основним фактором є постійний міграційний приріст молоді.

Разом з тим слід відзначити, що після чотирнадцятирічного
періоду зниження народжуваності у 2002 році вже спостерігалося її
зростання, що тривало і протягом двох наступних років (у 2004 році
порівняно з 2003 роком збільшення загального показника
народжуваності мало місце у 24 регіонах, по Україні -
5,9 відсотка). Однак позитивна тенденція мала тимчасовий характер,
що пояснюється досягненням жінками, які народилися у 80-х роках,
дітородного віку (20-30 років). Уже за підсумками 2005 року
кількість народжених зменшилася у 16 регіонах (від 0,4 відсотка у
Рівненській області до 4,2 - у Кіровоградській), що й зумовило
загальне її зменшення по Україні на 0,3 відсотка.