Одним з основних напрямів підвищення ефективності і
надійності функціонування систем водопостачання та водовідведення
є ефективне енергозбереження.

Навколишнє середовище. Аналіз показників техногенного
навантаження на навколишнє середовище в останні роки свідчить про
тенденцію до стабілізації, хоча в цілому його рівень залишається
досить високим.

У розрахунку на 1 кв. кілометр території обсяг викидів
шкідливих речовин в атмосферне повітря становив 7,4 тонни, на одну
особу - 94,8 кілограма. У 2005 році найбільший обсяг викидів від
стаціонарних джерел забруднення (підприємств) спостерігався в
областях Донецькій (1637,7 тис.), Дніпропетровській (993,5 тис.),
Луганській (474,6 тис.), Запорізькій (262 тис.) та
Івано-Франківській (204,2 тис. тонн). Це пов'язано передусім з
розміщенням у названих регіонах промислових об'єктів таких
екологічно небезпечних видів економічної діяльності, як
металургійна, хімічна, у тому числі нафтопереробна, промисловість,
видобування кам'яного вугілля та металевих руд, виробництво
електроенергії тощо.

Найменше забруднювальних речовин викидається в атмосферне
повітря в м. Севастополі (4,2 тис. тонн), областях Чернівецькій
(5,2 тис.), Херсонській (11 тис.), Закарпатській (11,4 тис.) та
Волинській (11,8 тис.).

У більшості регіонів забруднення атмосферного повітря
спричинялося переважно викидами шкідливих речовин від транспортних
засобів (у 2005 році 2,2 млн. тонн). Так, у 19 регіонах такі
викиди перевищили обсяг шкідливих речовин від стаціонарних джерел
забруднення (підприємств), зокрема більш як у 5 разів у
Чернівецькій області, мм. Києві та Севастополі.

Площа територій, які було радіоактивно забруднено внаслідок
Чорнобильської катастрофи та віднесено до зон радіоактивного
забруднення, становить майже 54 тис. кв. кілометрів, у тому числі
25 тис. - ліси. Існує потреба у здійсненні заходів з реабілітації
зазначених територій.

Протягом останніх десятиліть загострилася проблема
підтоплення, що загрожує безпеці проживання населення, знижує
сейсмічну стійкість територій, негативно впливає на ведення
сільського господарства. У 1984-2002 роках загальна площа
підтоплених земель збільшилася з 88,7 до 196,2 тис. гектарів.
Процеси підтоплення набули значного розвитку в областях
Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Одеській, Херсонській.
Щорічні економічні збитки від підтоплення тільки міських територій
оцінюються у 2,2 млрд. гривень.

Процеси підтоплення спостерігаються на 17 відсотках території
України, а на 11-25 відсотках зрошуваних земель - вторинного
засолення.

Потребує невідкладного вдосконалення система поводження з
відходами виробництва та споживання. Найбільше скидалося
забруднених зворотних вод в Автономній Республіці Крим (частка їх
у загальному водовідведенні становила 43 відсотки), в областях
Миколаївській (75 відсотків), Кіровоградській (73), Донецькій
(54), Київській (51), у мм. Києві (57) та Севастополі
(44 відсотки).

Протягом останніх років спостерігається збільшення витрат
свіжої води на одиницю виробленої продукції, що значно перевищує
такий показник у розвинутих країнах Європи, зокрема у Франції - в
2,5, ФРН - 4,3, Великобританії та Швеції - у 4,2 раза. Найгірший
екологічний стан у басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річок
Приазов'я, на окремих притоках Дністра і Західного Бугу, де вода
класифікується як "дуже брудна".

Тривале екстенсивне використання чорноземів зумовило
прискорення деградації земельних угідь. Інтенсивною ерозією
охоплено 18 відсотків території України - переважно в
Хмельницькій, Вінницькій, Чернівецькій, Одеській, Київській,
Черкаській і Кіровоградській областях, Автономній Республіці Крим.

3. Економічний потенціал

Промисловість. Україна є промислово-аграрною державою, про що
свідчить частка промислового виробництва в обсязі ВВП -
28,3 відсотка. За структурою економіки у 2004 році 15 регіонів
країни належали до промислово-аграрних, основна частка валової
доданої вартості в яких припадає на промисловість і варіює у межах
від 50,9 відсотка (Донецька область) до 14,5 відсотка (Одеська
область).

Найбільш розвинутими промисловими регіонами є
Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Полтавська і
Харківська області та м. Київ, на які припадає понад 70 відсотків
загальнодержавного обсягу реалізованої промислової продукції, тоді
як питома вага кожної з таких областей, як Волинська,
Тернопільська, Херсонська, Чернівецька, Закарпатська,
Кіровоградська, та м. Севастополя не досягає навіть одного
відсотка.

З початку 90-х років спостерігалися високі темпи зменшення
обсягів промислового виробництва, пік якого припав на 1998 рік,
коли виробництво промислової продукції становило лише 49 відсотків
обсягу 1990 року. Позитивні тенденції до стабілізації обсягів
промислового виробництва намітилися у 1999 році. Випуск продукції
дещо стабілізувався за рахунок експортно-орієнтованих та базових
галузей.

У 2005 році тенденції щодо активізації функціонування
виробничого сектору економіки, започатковані протягом п'яти
останніх років, зберігалися. Так, зростання промислового
виробництва мало місце майже у 22 регіонах країни (зменшення
спостерігалося у Донецькій, Львівській, Одеській, Полтавській та
Херсонській областях), у 21 регіоні темпи зростання випереджали
середні по Україні (3,1 відсотка). У розрізі регіонів темпи
зростання промислового виробництва варіюють у межах від
1,6 відсотка у Луганській області до 21,9 відсотка у Волинській
області.

Структура промисловості у регіонах за останні роки не зазнала
істотних змін. У більшості з них вирішальне значення мають, як і
раніше, одна - дві галузі: у 15 регіонах - харчова промисловість
та переробка сільськогосподарських продуктів, у Дніпропетровській
та Донецькій областях - металургія та обробка металу,
Запорізькій - металургія та обробка металу, машинобудування,
Луганській - нафтопереробка, металургія та обробка металу,
Полтавській - виробництво продуктів нафтопереробки, Рівненській та
Хмельницькій - виробництво та розподілення електроенергії, у
Сумській області - машинобудування та видобування енергетичних
матеріалів.

Передбачається стимулювання розвитку підприємництва в
туристичній сфері, сприяння розбудові та модернізації туристичної
та рекреаційної інфраструктури, підвищення якості та забезпечення
конкурентоспроможності вітчизняних пропозицій на світовому ринку
послуг у сфері туризму.

Підвищення рівня надання готельних послуг потребує
реконструкції, модернізації існуючої готельної бази, впровадження
нових технологій, створення економічних стимулів для залучення
інвестицій у будівництво та введення в експлуатацію нових готелів,
що, із свого боку, потребує значних капіталовкладень.

Широкому залученню інвестицій у курортно-рекреаційну сферу
туризму сприятиме:

проведення тендерів на право отримання земельних ділянок у
рекреаційних зонах під забудову об'єктами рекреації з дольовою
участю держави у сфері розвитку інфраструктури;

подальше розширення номенклатури курортно-рекреаційних послуг
за рахунок медичних послуг (діагностика, профілактика та лікування
захворювань) із широким використанням рекреаційних та
лікувально-оздоровчих ресурсів;

збільшення кількості санаторно-курортних закладів, готелів і
створення лікувальних центрів, які надаватимуть платні послуги;

запровадження стандартів якості надання рекреаційних послуг;

удосконалення механізму правового регулювання діяльності
суб'єктів господарювання, які надають побутові послуги;

створення збалансованої мережі об'єктів побутового
обслуговування, насамперед тих, які надають соціальні види послуг.

Пріоритетний напрям - розбудова та модернізація
інфраструктури, що сприятиме підвищенню інвестиційної
привабливості регіонів.

Недостатньо високий рівень розвитку виробничої і невиробничої
інфраструктури, зокрема житлово-комунального, готельного,
дорожнього, вулично-дорожнього господарства, енергетичного
сектору, транспортних та інформаційних комунікацій, стримує
економічне зростання країни та її регіонів. У зв'язку з цим в
першу чергу підтримуватиметься робота з розбудови та модернізації
інфраструктури національного та загальноєвропейського значення, а
також інфраструктури регіонів, міст та міських агломерацій, які
можуть відігравати роль полюсів зростання. Це сприятиме зміцненню
зв'язків між регіонами, підвищенню рівня просторової мобільності
населення, інвестиційної привабливості територій, які мають
основне значення для залучення додаткових інвестицій, досягнення
високого рівня продуктивної зайнятості населення.

Держава забезпечуватиме координацію діяльності місцевих
органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування,
пов'язаної з розбудовою виробничої та соціальної інфраструктури,
шляхом співфінансування відповідних інвестиційних проектів.

Підвищення конкурентоспроможності регіонів здійснюватиметься
за такими основними напрямами:

розвиток виробничої та соціальної інфраструктури
загальнодержавного і міжнародного значення. Державна підтримка
розбудови та модернізації виробничої та соціальної інфраструктури
в рамках реалізації політики регіонального розвитку
спрямовуватиметься на:

розвиток транспортно-дорожнього комплексу на довгострокову
перспективу на основі комплексного розв'язання проблеми
збалансованого розвитку залізничного, авіаційного, автомобільного,
морського та річкового транспорту і дорожнього господарства,
міських транспортних систем та мультимодального транспорту як
основного елементу розвитку внутрішнього потенціалу держави і
регіонів та підвищення рівня мобільності населення. Підтримка, яка
надаватиметься в рамках проведення політики регіонального розвитку
держави для розвитку транспортної інфраструктури,
здійснюватиметься шляхом виконання програм розвитку національної
транспортної системи та реалізації проектів розбудови міжнародних
транспортних коридорів;

реформування житлово-комунального господарства шляхом
поглиблення демонополізації, створення конкурентного середовища на
ринку житлово-комунальних послуг, залучення у цю сферу приватного
капіталу, впровадження систем управління якістю
житлово-комунальних послуг відповідно до ДСТУ ISO серії 9000,
формування дієвих інститутів управління житловими будинками,
модернізації матеріально-технічної бази житлово-комунального
комплексу, впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій
під час надання житлово-комунальних послуг.

Державна фінансова підтримка, що надаватиметься органам
місцевого самоврядування, спрямовуватиметься у рамках реалізації
політики регіонального розвитку на фінансування проектів з питань:

запобігання аваріям та техногенним катастрофам;

створення житлового фонду соціального призначення;

модернізації житлового господарства, у тому числі систем
теплозабезпечення житлових будинків;

розвитку і реконструкції централізованих систем
водопостачання та водовідведення;

установлення будинкових засобів обліку споживання води і
теплової енергії;

розвитку міського електротранспорту, оновлення його рухомого
складу;

створення систем управління якістю та екологічного управління
відповідно до ДСТУ ISO серій 9000 та 14000 на підприємствах
житлово-комунального господарства;